Теологічна парадигма

Всі суспільні явища, в тому числі політичні, відповідно до змісту цієї парадигми, – породження Божественного промислу. Бог, і тільки він, повністю визначає земні порядки, виділяючи владу і наказуючи людиною. Саме Бог розділив людей на тих, хто править, і на тих, хто зобов’язаний вищої влади підкорятися. Не в волі людей і змінити подібного роду порядки – адже вони від самого Бога, мають принципово надприродне походження, поза будь-якої критики і перетворювальної діяльності з боку людей. Творець політичного початку – не людина, а Бог.

Такі уявлення про політику і в цілому про суспільство були панівними довгі століття. Потім, після праць Фоми Аквінського, з’явилася ще одне трактування (в рамках теологічної парадигми) політичних реалій. Середньовічний мислитель виявив наявність трьох основних елементів будь-якої влади: принцип, спосіб і існування цієї влади.

Принцип влади, згідно Аквинату, дійсно виходить від Бога, а от другий і третій елементи – похідні від людської активності, насамперед від правових практик в суспільстві. Таким чином, у владу і все, що з нею пов’язано, був допущений і людина, нехай поки на “гальорку” політичного простору, але все-таки допущений. Тепер влада виступала як якась комбінація невидимого, провіденціального управління від Бога і цілком земних людських зусиль. Божественний промисел формував найзагальніші встановлення влади – принципи, а її реальне, земне простір і форми наповнювалися діями людей – спосіб і існування політики і всього того, що з нею пов’язано. Разом з участю людей у ​​політиці з’являються на цьому просторі і їхні інтереси, відмінність вольових зусиль – все те, що мається на реальному людському суспільстві.

Проте головне могутність влади виходило раніше від Бога, а роль і призначення людини полягали в необхідності точного і повного виконання у своїй поведінці приречень Всевишнього. Визнання владних повноважень Божества означало також внутрішню обмеженість, несвободу владних домагань людей, які змушені були обмежувати свої інтереси міркуваннями вищої та незаперечній волі.

Навіть у сучасних умовах життя суспільства теологічна парадигма продовжує свій вплив на трактування політичних явищ і процесів, причому більшістю дослідників підкреслюється стільки божественний аспект політики, скільки не пояснений досі наукою факт принциповою і непереборний таємничості і загадковості всього того, що пов’язане з владою, наявністю в ній деякої містичності і потойбічності.

Посилання на основну публікацію