1. Моя освіта – реферати, конспекти, доповіді
  2. Політологія
  3. Спеціалізовані адміністрації

Спеціалізовані адміністрації

При проведенні порівняльного аналізу адміністрацій не слід обмежуватися тільки урахуванням такого чинника, як єдність адміністративного апарату. Навпаки, для нього характерна наявність різних інститутів, у тому числі і діючих на паралельних курсах. А їх втручання в процес управління та організація істотно відрізняються один від одного. Це пояснюється тим, що у зв’язку з ускладненням і спеціалізацією завдань з управління громадськими та політичними процесами перед кожною з структур адміністрації постає завдання спеціалізації своєї діяльності. Це з одного боку. А з іншого – сам масштаб адміністративної машини сучасної держави такий, що влада змушена її дробити, в тому числі і на основах створення, як ми сказали, паралельних структур. До сказаного слід додати й те, що в процесі перетворення адміністрації позначається вплив і політичного чинника: як уряд, так і місцева адміністрація прагнуть мати у своєму розпорядженні такі органи, які відповідали б і політичним цілям та інтересам.
Політологи розрізняють три основних типи спеціалізованих адміністрацій: структури, пов’язані з регламентацією діяльності контролем; структури, відповідальні за управління публічними службами; і нарешті, підприємства, що належать публічним акторам.

Органи регламентації і контролю
Найбільшого поширення такого роду автономні органи адміністрації отримали в США, які іноді називають «четвертний гілкою уряду без дирекції» (Headless fourth branch), які отримали найменування Незалежних комісій з регулювання (Independent Regulatory Commissions). Серед цих комісій особливе становище займають наступні вісім комісій: Цивільної авіації (Civil Aeronautics Boards), яка була ліквідована в 1978 р .; Комісія з торгівлі (Interstate Commerce Commission)
(1987); Федеральна морська комісія (Federal Maritime Commission) (1916); Федеральна комісія з торгівлі (Federal Trade Commission) (1914); Федеральна резервна система (Federal Reserve Board) (1913); Федеральна енергетична комісія (Federal Power Commission) (1920); Федеральна комісія з комунікації (Federal Communications Commission) (1934); Комісія з безпеки та обміну (Securities and exchange Commission) (1934); Національна комісія з трудових відносин (National Labor Relations Boards) (1935). На чолі цих комісій знаходяться комісари, які призначаються на різні терміни без права їх продовження. При призначенні керівників зазначених комісій істотний вплив роблять як президент країни, так і Сенат. При цьому як керівники комісій, так і їх члени є незалежними як від виконавчої, так і від законодавчої влади країни.
Відносна деполітизація американських органів регламентації викликала свого часу живий інтерес у ряді європейських країн. Так, у Франції з’явився ряд комісій за зразком і подобою комісій в США, хоча і менш автономних і менш сильних. До числа таких комісій належать: Комісія з операцій на біржі, Рада з конкуренції, Національна комісія з інформатики та свобод, Комісія з адміністративним документам і т. Д. [470].
У Великобританії комісії, що володіють або регламентної владою, або владою консультативної, відіграють істотну роль у регулюванні ринку та контролі над секторами націоналізованими економіки (телекомунікацій, енергетики, транспорту і т. Д.). До їх числа відносяться, наприклад, комісії цивільної авіації, расової рівності і т. П., А також Комітет університетських грантів, Рада з наукових досліджень, Рада з мистецтва і т. Д.
У Німеччині також в останні десятиліття створюються подібного роду комісії. Наприклад, значними повноваженнями наділена комісія, яка займається регулюванням конкуренції та концентрації виробництва. В Італії також стали створюватися в останні роки структури, призначення яких полягає в регламентуванні ряду областей діяльності, наприклад діяльності бірж. У 1990 р в Італії були прийняті важливі закони, в числі яких слід виділити закон про гарантії діяльності аудіовізуальних засобів, а також антитрестовский закон. Це викликало до життя появу низки спеціальних органів, які регулюють все, що пов’язане з виконанням зазначених законів.

Органи управління службами
Якщо органи регламентації і контролю створюються на національному або федеральному рівнях, то органи управління тими чи іншими службами знаходяться на різних рівнях адміністрації. Як відзначають фахівці, існує лише приблизна статистика щодо таких органів. Ця статистика виглядає наступним чином: чисельність публічних установ такого роду у Франції оцінюється в кілька тисяч, в Італії – близько 40 тисяч, у Великобританії – тільки на національному рівні – близько 500 [471]. У США існує кілька сот федеральних агентств, в числі яких близько 50 агентств не залежать від виконавчої влади.
Зростання числа адміністративних органів супроводжується збільшенням їх організаційного та статусного різноманітності. Особливо це характерно для Великобританії, де з початку 90-х рр. минулого сторіччя здійснюється спеціальна програма (Next Steps), на основі якої відбувається неухильна сегментація центральної адміністрації на автономні служби, які управляються менеджерами, що несуть відповідальність за витрачання фінансових коштів та результати діяльності служб.
Потрібно сказати, що автономність агентств, їх незалежність від центральної адміністрації істотно відрізняються один від одного. Це визначається низкою факторів: умовами створення, джерелом ресурсів, виконуваними завданнями, а також здатністю керівників домагатися від влади незалежності своїх служб.

ПОДІЛИТИСЯ: