Соціально-політичні концепції античності

Розвиток інноваційної хвилі спостерігалося в античному суспільстві, що супроводжувалося і одночасним оформленням політичної думки з рухом самої політичного життя. Але політична думка в розвиненому суспільстві не може залишатися на рівні практичних висновків і узагальнень, вона неодмінно оформляється в теорію. Безпосередньо її народженню в античному світі передувала поява держави з його специфічними інститутами-законами, закріпленими в праві, та цивільними органами влади.

У політичній думці Стародавньої Греції чітко намітилися дві тенденції: одна на абсолютизацію єдності держави і суспільства, піднесення єдиних державних інтересів над громадянським суспільством і друга, демократична, яка наполягає на подальшому роздержавленні суспільного життя, рівність всіх суспільних верств. Вони знаходять концептуальне відображення в політичних поглядах Платона та Аристотеля.

Традиційно вивчення політичних поглядів починається з Платона (427 р до н.е.) і Аристотеля (384 р до н.е.) – ці найбільші мислителі перебували у вирі політичних подій, приділяючи багато уваги обґрунтуванню кращого політичного устрою.

Погляди Платона і Аристотеля були зосереджені на вченні про суспільство і державу.

Платон соціально-політичних питань присвятив найбільш грунтовні твори: «Держава» і «Закони», доповнивши їх діалогами «Політик» і частково «Крітон».

Вчення Платона про державу зводилося до розвитку його форм: теократії, де влада грунтувалася на пануванні честолюбців; олігархії – панування небагатьох над більшістю і на оцінці їх майна, де панують багаті, а бідні не мають права брати участь в правлінні; демократії, де влада і правління більшості, причому таке правління, в якому протилежність між багатими і бідними загострюється ще сильніше, ніж при олігархії; тиранії, де влада одного над усіма в суспільстві. Тиранія виникає як виродження попередньої їй демократичної форми правління.

Платон вважав і протиставляв два типи суспільного устрою: негативний, до якого відносить все вищепредставлених; і ідеальний тип державного устрою і правління. Платон вважав, що в ідеальній державі правління здійснюють деякі особи, але дійсно здатні керувати професійно: по-перше, в силу природних до того задатків і обдарованості; по-друге, внаслідок довголітньої попередньої підготовки. Таке благе держава володіє чотирма головними чеснотами: мудрістю, мужністю, стримує мірою і справедливістю.

Вчення Аристотеля про краще політичному ладі зводилося до ідеї, що держава виникає тільки тоді, коли створюється спілкування заради благ життя між сімействами і родами, заради досконалої і достатньої для самої себе життя. У зв’язку з цією ідеєю Аристотель приходить до думки, що досконалість громадянина обумовлюється якістю суспільства, до якого він належить. Отже, хто бажає створити досконалих людей, повинен створити скоєних громадян, а хто хоче скоєних громадян, повинен створити досконала держава. Крім того, Аристотель був переконаним прихильником інституту приватної власності, на його думку, необхідно дотримуватися того способу користування власністю, який поєднує в собі систему власності загальною і приватною. Однак власність повинна бути спільною тільки у відносному сенсі, в абсолютному – вона повинна бути приватною.

Аристотель розробив концепцію поняття держави, що представляє щось ціле, але складається з багатьох складових частин. Одна з них – народна маса, яка працює над продуктами харчування: друга частина держави – клас так званих ремісників, що займаються ремеслами, без яких неможливе саме існування держави; третя частина – торговий клас, який займається купівлею і продажем, оптовою та роздрібною торгівлею; четверта частина – наймані робітники; п’ята – військовий стан. Військове стан та особи, з числа яких виділяється законодавчим орган, що піклується про загальні інтереси держави, складають «душу держави». Аристотеля належить ідея про «середній елементі», про «середньому стані», як найкращому класі суспільства, громадяни якого вільні, і саме середній стан може сприяти мети держави.

Аристотель вважав, що можливі шість форм державного ладу, з них три – правильні і три – неправильні. До правильним формам державного ладу відносяться:

1) монархія (царська влада) – правління одного;

2) аристократія – правління небагатьох, але більш одного;

3) політія – правління більшості, тобто правління, коли в інтересах загальної користі править більшість.

Неправильні форми державного устрою:

1) тиранія – та ж монархічна влада, але має на увазі інтереси тільки правителя;

2) олігархія – відсіваються і дотримує інтереси заможних класів, тобто своє – корисливе; панування багатої меншості;

3) демократія – дотримує інтереси незаможних класів.

Шлях до найкращого державі, за Арістотелем, лежить через область пізнання того, що існує насправді.

Соціально-політичні концепції про устрій суспільства, держави, влади і правління знайшли розвиток у працях знаменитого римського оратора, державного діяча і мислителя Марка Тулія Цицерона (106-43 рр. До н.е.). Держава Цицерон визначає як справу, надбання народу. При цьому він підкреслює, що народ – не будь-яке об’єднання людей, зібраних разом яким би то не було чином, а з’єднання багатьох людей, пов’язаних між собою згодою в питаннях права і спільністю інтересів. Спеціально ці питання висвітлені Цицероном в роботах «Про державу», «Про закони», «Про обов’язки».

У трактуваннях Цицерона знайшло відображення розвиток ідей «про узгоджений правовому обкладення народу», «правовій державі», «ролі секції як первинної комірки суспільства» і т.д.

Цицерон звертає увагу і на форми правління: царську владу, владу оптиматів (аристократію) і народну владу (демократію). Всі ці форми правління будуть міцні, якщо тільки зберігаються ті основи і зв’язку (в тому числі і правові), які вперше міцно об’єднали людей в силу їхньої загальної участі у створенні держави.

В якості найважливіших переваг державного ладу Цицерон називає міцність держави і правову рівність громадян. Багато уваги у творчості Цицерона приділено вихваляння чеснот справжнього державного діяча та ідеального громадянина. Мудрий державний діяч повинен бачити і передбачати шляхи і повороти в справах держави і всіляко сприяти міцності і довговічності держави як «загального правопорядку». Всіляко вихваляючи політичну активність громадян, Цицерон підкреслює, що при захисті свободи громадян немає приватних осіб.

Політичні ідеї античності виконали величезний еволюційний шлях від ідеї єдності держави і громадянського суспільства до повного їх відчуження. Це свідчило про те, що політика античних держав зайшла в глухий кут, опинившись не в силах вирішити проблему політичних відносин в нових умовах, викликаних руйнуванням класичного поліса і появою Римської імперії. Політичні нитки опинилися в руках невеликої жменьки людей, що знаходилися на самій вершині державно-бюрократичної піраміди і наглухо ізолював маси від участі в політичних справах. Політика стала областю, куди допускалися обрані, які претендують на винятковість. Саме цю тенденцію політики на абсолютизацію влади, її права вирішувати всі питання суспільного життя, володіти життям і смертю своїх підданих і виявляють політичні вчення останніх етапів існування Римської імперії. У політичних поглядах античності, мислителів Греції та Риму викристалізовувалися основні поняття політичної науки, що визначають весь подальший хід розвитку політології. Це виявляється в багатстві теоретичних побудов, різноманітності моделей політичних дій і відносин, у зразках державного політичного устрою та ідеалах політичної особистості.

Посилання на основну публікацію