Ситуативна теорія

Прихильники цієї теорії розглядають лідера як продукт певної ситуації, підкреслюючи відносність рис, притаманних йому, і припускаючи, що якісно відрізняються обставини можуть затребувати якісно різних лідерів. Наприклад, економічна криза 1929-1933 рр., Наслідки національного приниження Німеччини після поразки у Першій світовій війні породили безпорадність інститутів парламентської демократії і «зажадали» сильного лідера.

Разом з тим ситуативна теорія недооцінює активність лідера, робить його інструментом обставин, випускає з уваги те, що лідер і сам може впливати на події і змінювати ситуацію. Яскравим прикладом тому може служити політична кар’єра Шарля де Голля, який став президентом Франції в 1958 р, в період гострої внутрішньополітичної кризи, викликаного колоніальної війною в Алжирі. Він не тільки зумів переломити ситуацію, активно сприяючи наданню Алжиру незалежності, але і, скориставшись обставинами, значно розширив функції президента і обмежив повноваження парламенту.

Посилання на основну публікацію