Розуміння сенсу юридичних норм

Дана логіка представлена ​​в ряді ключових взаємопов’язаних понять когнітивно-інформаційної теорії, що з’єднують мислення, досвід і знання. Мислення – пізнавальний процес, який (через зіставлення даних зовнішнього сприйняття) завершується синтезом і розумінням сенсу. Досвід – обсяг інформації, отриманий безпосередньою участю в ситуації. Знання – є сукупність (масив) інформації, видобутий через використання речі – інтелектуального продукту, який втілює фіксацію досвіду і його узагальнення. Так, з позицій юриспруденції досвід відображений насамперед у звичаях (звичайному праві) – стереотипах або правилах поведінки, мають підсвідомий характер, що склалися в результаті їх спонтанного багаторазового застосування і ніким спеціально не фіксуються, знання – в раціонально конструйованому кодексі, системі писаних законів або фіксованих прецедентів [22]. Виробництво правових норм в широкому сенсі має цілеспрямований характер, здійснюється законодавчою владою (виданням законів), судовою владою (як її рішеннями, так і інтерпретацією з позицій суддівського активізму), урядом і адміністрацією (підзаконними актами різного рівня), а також формується (як прямим , так і непрямим чином) з боку розробників наукової доктрини, різних суспільних груп, що створюють звичайне право; колективні угоди, корпоративні норми та ін. Спрямована фіксація норм (часто в умовах конкуренції різних проектів) є не тільки виразом селекції суспільних уявлень, а й виразом прагненням до когнітивного домінуванню різних груп в суспільстві.
Освіта картини світу є спрямоване досягнення умінь осягати прихований інформаційний ресурс – починаючи з уміння писати, т. Е. Кодувати інформацію в певній знаковій системі, розпізнавати (декодувати, дезактивувати) створене іншим, володіти набором інформації вже готовою, але одночасно – самостійно добувати інформацію. У цьому контексті освіта – це навчання добувати інформацію активним чином, а не пасивно запам’ятовувати готове знання. Освіта завжди навчає методу вилучення неочевидного – прихованого інформаційного ресурсу (читання, письмо, алгоритми рахунки, юридична техніка). Уміння розпізнавати інформацію є в традиційному суспільстві надбанням вузького шару інтелектуалів (наявність алгоритмів досвіду), мудреців (схильність до інтелекту) і, нарешті, знавців управління, які володіють закритими інформаційними ресурсами, недоступними рядовим індивідам спільноти.
Явна і «прихована» інформація завжди існували в історії: Таємне езотеричне знання мало особливі соціальні функції: «Прихована» інформація припускає зусилля інтерпретації. У повсякденних практиках людських спільнот усвідомлення інформаційного ресурсу речей, виробів, які втратили свій первинний статус, – має величезне значення для передачі знання, збереження традицій, грає консолідуючу роль у підтримці ідентичності спільноти. Але воно здійснюється свого роду інтелектуальною елітою спільноти, яка в силу когнітивних здібностей (мудрості) або обсягу практичного досвіду (найстаріших), володіє неочевидними і тому таємничими знаннями (традиційної герменевтики, що не відокремлює інтуїтивної мудрості від раціонального знання) і транслює масовій свідомості лише кінцевий результат такого знання. Ключове значення в організації інформаційного ресурсу набуває, як показав ще М. Вебер [23], табуізація знання, подання його допомогою особливих комунікацій – дива, таємниці й авторитету, наприклад, у діях «короля-чудотворця» [24].
Традиційно сформовані моделі інтерпретації і застосування права певною мірою відповідають цим критеріям декодування інформації присвяченими – професійними юристами. Процес тлумачення права в ході прийняття судового рішення виступає як ключовий механізм виявлення справжнього сенсу тексту закону або сенсу зафіксованих у ньому норм. Існує два розуміння юридичного тлумачення – повне та скорочене. У першому випадку мова йде про з’ясування сенсу виразів в юридичній мові і завдання полягає в тому, щоб встановити, що говориться. У другому випадку – тлумачення полягає у з’ясуванні змісту спірного юридичного положення, і завдання тлумачення – у визначенні сенсу вирази або творі вибору між різними смисловими конструкціями. У юриспруденції представлена ​​інтерпретація офіційна і доктринальна; суб’єктивна (який сенс вкладав сам автор) і об’єктивна (який сенс вкладається в юридичному порядку).
Представлено три типи проблем інтерпретації неясних (темних) термінів – синтаксичні (з’ясування взаємозв’язку слів в юридичному заяві), логічні (з’ясування ставлення вираження до інших виразів в тому ж тексті, дозвіл протиріч і антиномій) і семіотичні (з’ясування сенсу). Необхідний облік ціннісних позицій інтерпретатора: з цієї точки зору розрізняються позиції – декларативна, рестриктивна і екстенсивна. Перша – прагне розкрити точний сенс слів, якими виражена норма; друга – поряд з цим прагне спертися на відомий зміст норми; третя – шукає рішення в порівнянні з аналогічним рішенням у минулому (підключаючи ретроспективний інформаційний ресурс). У сучасній літературі розкриті різні логічні шляхи винесення судових рішень, виражені в наступних формулах: рух від норми до рішення; рух від пізнання до згоди; від методу до судочинства. Звідси – три типи теорій аргументації: емпіричні або дескриптивні, аналітичні та нормативні (або прескрептівние). Зараз ці теорії критикуються за те, що вони не показують процес винесення суддею рішення. Це актуалізує когнітивну складову, тим більше, що мотивація вироку є канал легітимації рішення.

Посилання на основну публікацію