Рівні політичної свідомості

Іншим провідним підставою виділення структурних елементів політичної свідомості є глибина і адекватність осягнення ним політичної реальності. За цим критерієм виділяють рівні політичної свідомості – теоретичний і буденний, ідеологічний і психологічний.

Політична теорія (філософія політики, соціологія політики, політологія та ін.) – Це відтворення істотних і закономірних сторін політичного життя суспільства у формі абстрактно-логічних понять, гіпотез, концепцій і т.д. Завдання теорії – вироблення систематизованого знання про політику, що дозволяє пояснювати її виникнення і подальший розвиток.

Буденне політична свідомість – це стихійно формуються уявлення соціальних груп про політику, діяльності її інститутів та їх представників. Як правило, ці уявлення, що спираються на життєвий досвід і здоровий глузд, відрізняються поверховістю, стереотипністю, наявністю безлічі ілюзій і протиріч, схильністю до персоніфікації політичних проблем. Така характеристика буденного політичної свідомості не означає якоїсь його збитковості або неповноцінності. У нього просто інший, ніж у теорії, горизонт і інші можливості. Буденна свідомість спирається на неминуче обмежений, узкопрактіческій досвід зіткнення людини з політичними інститутами. Тому воно сиюминутно, позбавлене стратегічної перспективи, орієнтоване на безпосередні життєві інтереси. Але воно ж при цьому і «хитріше», повнокровніше, більш мінливе і гнучко, ніж спеціалізоване політична свідомість.

Два інших рівня політичної свідомості – політична ідеологія і політична психологія – частково збігаються за змістом відповідно з теоретичним і повсякденним, але мають і свою специфіку.

Розрізнення політичної ідеології та психології йде по тій же підставі – глибині та адекватності відтворення політичної реальності. Однак ідеологія не тотожна теорії, а політична психологія виходить за рамки повсякденної свідомості.

Під ідеологією звичайно розуміють систему теоретичних поглядів, ідей, що виражають інтереси і цілі певних соціальних груп і спрямованих на збереження або зміну існуючих суспільних відносин. Політична ідеологія відповідно представляє собою теоретичне осмислення політичної реальності з точки зору інтересів і цілей будь-якої соціальної групи (класу, нації та ін.).

Обсяги понять «політична ідеологія» і «політична теорія» частково перекривають один одного, оскільки ідеологія аналізує політичну реальність засобами теорії – це систематизоване, логічно послідовне, що претендує на об’єктивність знання, що виробляється професіоналами сфери духовного виробництва. Однак ідеологія не вкладається цілком в рамки теорії, бо представляє знання не тільки про «сущому» (про те, що є), але і про «належному» (про те, що повинно бути) в суспільстві, що позбавляє її твердої теоретичної грунту .

На перший погляд може здатися, що тут немає ніякого невідповідності – будь-яка теорія володіє прогностичної сили і, отже, можливістю проникнення в майбутнє. Це, звичайно, вірно, але в застосуванні до суспільного життя дана теза вимагає істотних поправок у зв’язку з суб’єктивно-вольовим фактором розвитку соціальної реальності.

Якщо, припустимо, космологія пророкує через кілька мільярдів років загибель Сонячної системи в результаті природної еволюції нашої зірки, то (якщо немає помилки в розрахунках) так воно неодмінно і буде. Інших варіантів немає, і зробити з цим нічого не можна. А от якщо ідеологія пророкує реалізацію в майбутньому будь-якої соціальної моделі, то тут можливі варіанти, бо здійснення того чи іншого соціального проекту в чималому ступені залежить від суб’єктивно-вольового вибору людства. Обгрунтувати цей вибір строго теоретично неможливо, так як в його основі лежать певні цінності, прийнятність або неприйнятність яких не може бути повністю науково обгрунтована. Тому-то теорія (наука) в принципі має бути одна, а ідеологій – багато!

Іншим рівнем політичної свідомості, парним ідеологічному, є політична психологія – сукупність політичних почуттів, думок, настроїв, що виникають у різних соціальних груп на основі спільності політичних потреб та інтересів. Будучи несистематизованим і стихійно формується духовною освітою, політична психологія являє собою своєрідний аналог буденної свідомості. Але повного збігу між ними немає, так як поняття «політична психологія» включає в себе поряд з раціональними також і ірраціональні, тобто неусвідомлювані, що не контрольовані свідомістю, елементи – мотиви, переваги, установки і т.п.

Таке в цілому співвідношення основних рівнів політичної свідомості, що розрізняються за ступенем проникнення в сутність політичної реальності і, як наслідок, – за способом формування, соціальним функцій та ін. При такому структурному розчленуванні політична свідомість аналізується головним чином з точки зору змісту укладеного в ньому знання, тобто певного обсягу інформації про світ політики. Але для пояснення багатьох політичних процесів і явищ важливі не тільки наявність у людини знання про політику, але й сам спосіб існування цих знань, їх встроенность в механізми політичної поведінки людини. У цій підставі в політичній свідомості можна виділити такі елементи, як: політичні переконання, установки, ціннісні орієнтації, настрої, очікування, стереотипи, забобони і т.д. Ці структурні елементи політичної свідомості характеризують здебільшого його емоційно-вольову сторону і тому традиційно розглядаються всередині політичної психології.

Посилання на основну публікацію