Республіка

Сама не розповсюджений на сьогодні форма державного правління – республіка.
Республіка – форма правління, в якій джерелом влади вважається народ, а всі вищі органи влади або обираються на певний строк, або формуються загальнонаціональними представницькими установами (парламентами).
Республіканська форма правління має три різновиди. Розрізняють парламентську, президентську і напівпрезидентську (змішану) республіки.
Головна відмінність президентської республіки від парламентської полягає в порядку формування виконавчої влади (уряду). Якщо уряд формує президент, якщо тільки він має право призначати або зміщати міністрів, а уряд, у свою чергу, відповідає за свою діяльність саме перед президентом, то така республіка вважається президентської (США, Росія). Якщо ж уряд формується на основі парламентської більшості і відповідає за свої дії тільки перед парламентом, то така республіка вважається парламентської, навіть якщо в ній існує пост президента (ФРН, Індія). У третьому ж варіанті – напівпрезидентської республіки – відповідальність за формування уряду ділять між собою парламент і президент (Франція, Португалія).
Більш докладно характеристики трьох різновидів республіканської форми правління виглядають наступним чином.
У президентській республіці
(1) президент з’єднує в своїх руках повноваження глави держави і глави уряду (у США, наприклад, навіть немає посади прем’єр-міністра, його функції виконує президент);
(2) уряд несе відповідальність тільки перед президентом (міністри призначаються і зміщуються тільки їм);
(3) президент і парламент обираються незалежно один від одного;
(4) президент, як правило, позбавлений права розпуску парламенту, а парламент не має права висловити вотум недовіри уряду, але зате може в екстрених випадках змістити президента (процедура імпічменту);
(5) президент володіє правом вето на рішення, прийняті парламентом;
(6) поділ законодавчої і виконавчої влади досить суворе.
В цілому за такої форми правління президент володіє набагато більшим набором владних повноважень, ніж у парламентській республіці. Перевагою президентської форми республіки вважається її велика стійкість в кризових, перехідних та інших ускладнених обставинах. Адже ця форма дає повноваження одній особі, яка в ідеалі може стати виразником загальнонаціональних устремлінь і проводити сувору цілеспрямовану політику без «розброду і хитань», звичайних для колегіальних органів влади. Досвід політичної історії показує також, що президентська республіка забезпечує більшу ступінь політичної стабільності, бо в ній практично немає урядових криз, пов’язаних з внутріпарламентської фракційної боротьбою. І мабуть, не випадковий той факт, що більшість з нині існуючих півтора сотень республік має саме президентську форму. Хоча вона, звичайно, далеко не бездоганна.
Головною її слабкістю є можливість надмірної концентрації влади в руках однієї людини, реально спостережувана легкість трансформації в «суперпрезидентської» республіку, що може призвести до перестроению політичного режиму в цілому у бік авторитарності. Крім того, президентська республіка таїть у собі чимало можливостей виникнення непорозумінь і навіть конфліктів між виконавчою і законодавчою гілками влади, що загрожує конституційними кризами.
Парламентська республіка характеризується наступними ознаками:
(1) уряд формується на основі парламентської більшості і відповідає за свою діяльність тільки перед парламентом;
(2) парламент має право висловити недовіру уряду, що автоматично тягне за собою його відставку;
(3) якщо в такій республіці існує пост президента, то, формально будучи главою держави, президент виконує переважно представницькі функції;
(4) президент, як правило, обирається парламентом і не володіє правом вето на прийняті ним закони;
(5) нестроге дотримання принципу поділу влади.
Сильною стороною парламентської республіки є єдність вищих органів влади, так як глава уряду і його кабінет призначаються і контролюються парламентською більшістю. Оскільки президент в таких республіках не відіграє значної ролі, можливість конфлікту законодавчої і виконавчої влади зведена до мінімуму. «Слабкою ланкою» цієї форми республіки вважається потенційно висока нестійкість уряду, оскільки воно залежить від фракційної структури парламенту. А якщо остання надто фрагментована, дробна, то формування коаліційної більшості утруднено, що загрожує частими урядовими кризами. Така форма влади стійка тільки при стабільній і налагодженої партійній системі. У сучасному світі чисто парламентських республік не так вже багато До них можна віднести Італію, Грецію, Ізраїль та ін.
Напівпрезидентську республіку відрізняють наступні ознаки:
(1) уряд формується президентом за обов’язкової згоди парламентської більшості (тобто з числа представників партій, що мають коаліційна більшість у парламенті);
(2) відповідальність уряду подвійна: і перед президентом, і перед парламентом;
(3) парламент може висловити вотум недовіри уряду, що президент в цьому випадку зобов’язаний відправити у відставку; президент у свою чергу має право розпуску парламенту і призначення позачергових виборів;
(4) президент і парламент обираються всенародно і незалежно один від одного;
(5) президент володіє правом вето на рішення парламенту;
(6) принцип поділу влади дотримується не строго.
Для напівпрезидентської республіки в цілому характерний дуалізм виконавчої влади. Призначення такої форми влади – спробувати врівноважити мінуси кожної із двох основних форм республік плюсами інший. Від президентської республіки вона запозичує відповідальність уряду перед президентом і досить широкі повноваження останнього. Від парламентської форми республіки в неї переходить зв’язок уряду з парламентською більшістю, поділ повноважень президента і уряду, право президента розпускати парламент і ін.
Досвід побудови такої системи влади показує, що вона найбільш ефективна в тому випадку, якщо і президент, і парламентська більшість належать одній частині політичного спектра, тобто представляють подібні за установкам політичні партії. Якщо ж складається ситуація, при якій президент і парламентська більшість належать різним партіям, то може виникнути конфлікт, при якому дієвість напівпрезидентської форми республіканського правління помітно знижується. (Таке положення, наприклад, двічі виникало у Франції в 1980-і і 1990-і роки). Напівпрезидентська республіка сьогодні є досить поширеною формою. Її використовують Фінляндія, Польща, Ісландія і багато інших країн.

Посилання на основну публікацію