Регіоналістські та екологічні партії

Відносяться до цієї категорії політичні партії різняться між собою за ідеологією, організації, місця дії, а також за своїм політичним та електоральному впливу. Але у них є щось спільне. Їхні інтереси пов’язані майже завжди тільки з однією проблемою. А всі інші проблеми мають другорядне значення. Так, регіоналісти і екологісти найчастіше пов’язують свою діяльність або з певною територією, або з позицією культури, з точки зору її збереження. І в тому, і в іншому випадку мова йде про порятунок своєї ідентичності, якої загрожують чи інші культури, або більш могутні еліти, або розглядається як руйнівний економічний розвиток.
Європейські регіоналісти, як правило, пов’язані зі збереженням меншин, особливо в унітарних державах, де виникає небезпека для національних меншин, пов’язана з прагненням держав їх повністю інтегрувати.
Проблема регіоналізму встала як політична на Заході в 60 – 70-ті рр. минулого століття. Феномен регіоналізму заявив про себе в таких країнах, як Іспанія, Бельгія, Великобританія, Італія і Франція. Правда, його політичне вираження значно відрізнявся в різних країнах. У деяких країнах партії регіоналісти або не існують, або мають незначні позиції, але дає про себе знати специфіка голосування. Приклад тому – голосування християнських демократів в Ельзасі. В інших випадках, наприклад у Бельгії, партії організовані за регіональною ознакою, та їх вплив таке, що вони ведуть справу в дезінтеграції держави. Федералізація Бельгії, вироблена в 1993 р, не є кінцевою точкою руху, початок якому було покладено ще в 1970-і рр. Мова нерідко йде про те, що поділ двох спільнот (валлонці і фламандці) може стати реальністю.
Наведені нами приклади – це дві крайності. Між ними є чимало прикладів діяльності регіоналісти в різних країнах, які доставляють чимало турбот властям.
Ідеологія регіоналізму сповідається організаціями, сформованими на добровільній основі, хоча вони не отримують значної електоральної підтримки. Регіоналістські партії майже повсюдно є немасовими партіями. Проте їх вплив нерідко виявляється значно більшим, ніж це висловлюють результати виборів. Першорядне значення при цьому набувають доктринальні установки розглянутих нами партій. Ці установки піддані значним змінам в часі. Так, у Франції аж до 1950-х рр. регіоналізм являв собою один з виразів руху правих сил, яке характеризувалося у відомому сенсі реакційним змістом ідеологічних установок, ностальгією за колишнім, традиційним формам культури, економіки та адміністрації. Проте з плином часу цей рух радикализировалось, з’єднавши в собі мову і методи дії лівих і крайніх лівих сил. Французькі регіоналісти в підсумку перетворилися в рух, тяжіє до лівих в більшій мірі, ніж до правих.
Тези «внутрішнього колоніалізму» і залежності стали складовою частиною такого роду рухів у Франції та Великобританії, перетворившись на інструмент політичного вираження інтересів значної частини інтелігенції та частини середніх класів міст. Така трансформація супроводжувалася критикою як інститутів, так і логіки розвитку західних демократичних режимів. Регіоналісти, організовуючи колективну дію, нерідко виходять за рамки закону, вдаючись до терористичних актів, як це має місце на Корсиці та в Іспанії, якщо мову вести про басках.
В Італії регіоналізм отримав інше вираження. Християнська демократія в 1946-1947 рр. сприяла тому, що регіоналізм став висловлювати якусь демократичну “гарантію” від надмірної централізації влади. У післявоєнні роки, наприклад, Італійська комуністична партія рішуче виступала за розширення простору регіональних влад, що розглядалося як один із засобів боротьби проти гегемонізму ХДП у політичному житті. Особливу вираз регіоналізм отримав у трьох регіонах (Валле д’Аоста, Альто-Адідже, Фріулі-Венеція-Джулія) і на двох островах (Сардинія і Сицилія), зазначених лінгвістичної, культурної, економічної ідентичністю.
Слід сказати і про те, що в останні роки італійський регіоналізм отримав несподівану трансформацію, що відбило виникнення Ліги Півночі, яку очолив Умберто Боссі. Народження цієї організації пов’язано з набирає чинності невдоволенням ряду соціопрофессіональних категорій Півночі Італії насамперед податковою політикою, орієнтованої на підтримку регіонів Півдня Італії, де економічний розвиток значно поступається регіонах Півночі країни.
Поверх цих відмінностей, часом досягають чималих величин, починаючи з 1970-х рр., Чималий інтерес являють собою осмислення ідеологічних коренів регіоналістські рухів і партій. При проведенні порівняння, мабуть, необхідно враховувати той факт, що не існує якогось одного загального пояснення природи та змісту діяльності регіоналістські налаштованих і виражених рухів і політичних партій. Такими поясненнями не є ні мова, ні культура, ні релігія і ні низький рівень економічного розвитку. І тим не менше потрібно сказати, що ідеологія регіоналізму, як правило, є результатом з’єднання двох елементів: особливої ​​ідентичності, яка може бути культурною, релігійною або економічній, з одного боку, та змін економічного та соціального життя – з іншого. Ці соціальні зміни можуть мати негативний (економічна криза) або позитивний (трансформація чи економічне зростання) характер. Такого роду зміни в певній ситуації можуть викликати до життя вимоги регіонального характеру, а разом з ними і деякі, пов’язані з ними, ідеологічні установки. Це означає, що регіоналізм стає нерідко інструментом артикуляції різнорідних інтересів, об’єднаних конкретною територією.
Радикальні «регіоналісти», яких нерідко розглядають як націоналістів, виступають з позицій формування Європи регіонів, яка була б вільною від панування держав-націй. Крім того, в останні роки чималий інтерес викликає ідея формування нових держав. Цим шляхом пішли окремі складові частини колишніх єдиних держав. Приклад тому – створення Словаччини, Чехії, Хорватії, Словенії та деяких інших нових держав у Європі. Проблема меншин і національностей, яка заявила про себе ще в XIX ст., Знову стала питанням політичного порядку в ряді країн Східної Європи, а також в Іспанії, Бельгії, Великобританії і навіть Італії.
Така ж суміш консерватизму і радикалізму характерна і для екологічних рухів і партій, виборці яких сповідують найрізноманітніші ідеології, починаючи від марксистської і аж до прихильників ідеології сільських правих партій і рухів.
Що являє собою ідеологія екологічних партій і рухів? Учасники такого роду рухів, як правило, відмовляються від розвитку економіки, яке завдає шкоди навколишньому середовищу і природі взагалі. До групи екологічних партій і рухів безпосередньо примикають і багато інших партії та рухи, які домагаються вирішення питань прав і свобод людини, прав різного роду меншин, звільнення жінок та боротьби зі всякого роду проявами расизму. Сюди ж відносяться різноманітні антивоєнні рухи.
Голосування за представників партії «зелених», як називають екологістів, особливо характерно для Німеччини, де зазначена партія з’єднує ідеологію пацифізму з лівим радикалізмом. В інших же країнах Західної Європи екологісти нерідко є носіями утопічних уявлень. І тим не менше в 1980-і рр. «Зелені» настільки посилили свої позиції серед виборців, що їх представники отримали можливість бути представленими в національних парламентах і навіть в Європарламенті. І вони отримали також можливість надавати прямий вплив на зміст публічної політики. Крім того, в останні два десятиліття партії «зелених» стали учасниками локальних, регіональних і навіть національних коаліцій в ряді країн, наприклад у Німеччині, Франції та Італії.
Разом з тим екологічним партіям і рухам властивий ряд недоліків. Їх прихильність до ідеї так званої прямої демократії, ускладнює перетворення їх у справжні партії. Позначається в цьому також і відомим чином зневажливе ставлення екологістів до лідерства та професіоналізму в політиці, що вступає неминуче в протиріччя з феноменом професіоналізації політичного життя, а також з необхідністю встановлення відносин співробітництва з традиційними партіями. Крім того, чималу трудність становить для такого роду партій і рухів той факт, що вони спочатку є протестними партіями або рухами, і тому їм дуже непросто брати участь у традиційній політичній грі, якщо не змінювати свою організацію і принципи діяльності.

Посилання на основну публікацію