Проект Європейської конституції і Лісабонський договір

У грудні 2001 р на сесії Європейської ради було прийнято рішення про скликання Конвенту про майбутнє Європи, який мав підготувати проект Конституції ЄС. 29 жовтня 2004 Договір, що встановлює Конституцію для Європи, був підписаний керівниками всіх держав – членів ЄС.
Цей документ містив в собі рішення безлічі проблем, які стримували демократичне і ефективний розвиток ЄС як інтеграційної організації, що об’єднує територію майже всієї Західної і значної частини Східної Європи [21].
Головні нововведення проекту Європейської конституції передбачали:
• спрощення внутрішнього устрою ЄС за рахунок ліквідації структури трьох «опор»;
• кодифікацію всіх установчих документів і доповнюють та / або змінюють їх актів у єдиний конституційний договір ЄС;
• визнання Хартії ЄС про основні права в якості складової частини конституційного договору і відповідно вищої юридичної сили її норм у правовій системі ЄС;
• закріплення вперше в історії ЄС системи «демократичних» принципів його функціонування (принципи демократичного рівності, представницької демократії та ін.);
• модернізацію зовнішньополітичної (включаючи питання оборони і безпеки), правоохоронної та ряду інших сфер компетенції ЄС;
• більш чітке розмежування предметів ведення і повноважень між ЄС та державами-членами за рахунок визнання і визначення різних «категорій компетенції» ЄС (виняткова, спільна і ін.) При збереженні залишкової компетенції за державами-членами;
• широкомасштабну інституційну реформу, що сприяє подальшій демократизації ЄС, прискорення і більшої прозорості процедур прийняття рішень на європейському рівні;
• наділення парламентів держав-членів додатковими важелями впливу на правотворчий процес ЄС.
Договір, що встановлює Конституцію для Європи, був ратифікований вісімнадцятьма державами-членами, включаючи Німеччину, не ратифіковано двома (Францією і Нідерландами), а ще сім держав-членів не виявили свою позицію (не проводили ратифікаційних процедур). Оскільки для вступу в силу проекту Європейської конституції була потрібна її ратифікація з боку всіх держав-членів, а ратифікацію провели тільки 2/3 з них, ввести документ в дію виявилося неможливим.
Після дворічного «періоду обговорення» з цієї ситуації був знайдений наступний вихід: основні положення конституційної реформи будуть реалізовані в життя, але не в формі Європейської конституції, а за допомогою поправок до чинних установчі документи ЄС. Рішення провести конституційну реформу в вигляді модернізації установчих документів ЄС було прийнято в червні 2007 р на зустрічі в верхах керівників держав – членів ЄС [22]. Міжурядова конференція завершила свою роботу в жовтні 2007 р, коли на зустрічі в верхах в Лісабоні 17-18 жовтня 2007 року проект «Договору про реформи» ЄС був схвалений керівниками всіх його держав-членів. Наступні два місяці були присвячені технічної і мовної коректури документа на базі його оригінальної (франкомовної) редакції. Цю роботу знову проводили правові експерти юридичної служби Ради Європейського союзу. 13 грудня 2007 р документ був офіційно підписаний на всіх двадцяти трьох офіційних мовах ЄС, які мають однакову юридичну силу [23].
Його повна назва «Лісабонський договір, що змінює Договір про Європейський Союз і Договору про заснування Європейської спільноти»; короткий – «Лісабонський договір». Неофіційно (в правовій літературі та засобах масової інформації) він часто іменується «Договір про реформи» (англ. Reform Treaty; фр. Traite modificatif).
Лісабонський договір 2007 р являє собою трансформацію, хоча і не в повному вигляді тексту офіційно підписаного, але не вступив в силу проекту Європейської конституції 2004 року, в установчі документи Європейського союзу текст Договору вносить зміни в три основних документи ЄС: Договір про заснування Європейського спільноти (Римський договір 1957 р), Маастрихтський договір 1992 року і договір про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії 1957 р
Комплекс установчих документів ЄС в редакції Лісабонського договору:
• представляє собою сукупність актів, мають вищу юридичну силу в ієрархії склалася в Європейському союзі особливої правової системи;
• визначає основи суспільного ладу і економічних відносин всередині Союзу і з третіми країнами, вторгається в питання економічного планування, оподаткування і грошового обігу;
• проголошує і гарантує основні права і свободи громадян Союзу;
• визначає компетенцію Союзу і складових його держав-членів;
• визначає розподіл і взаємодія повноважень союзних органів законодавчої, виконавчої, судової та контрольної влади;
• офіційно закріплює цінності, інститути та основоположні принципи конституційного ладу, основи наддержавного правового регулювання суспільних відносин на території ЄС, прагне посилювати панування права, боротьбу зі злочинністю та захист кордонів та інтересів Союзу від зазіхань ззовні.
Разом з тим деякі положення проекту Європейської конституції 2004 року, які викликали найбільші побоювання або критику з боку деяких держав-членів і політичних сил, які не були включені в Договір про реформу:
• термін «конституція», який асоціюється з суверенною державою;
• терміни «європейський закон» і «європейський рамковий закон», які планувалося ввести для врахування законодавчих актів Європарламенту і Ради ЄС (Лісабонський договір зберіг традиційні назви форм вторинного європейського права – «регламент» і «директива»);
• принцип примату (верховенства) права ЄС над правом держав-членів, що містився безпосередньо в проекті Європейської конституції, перенесений в одну з декларацій Міжурядової конференції 2007 р яка сама по собі не має юридично обов’язкової сили (вказаний принцип, проте залишиться в дії на підставі сформованого раніше прецедентного права Суду Європейських співтовариств).
Крім того, в Договорі про реформу:
• відновлено право вето держав-членів щодо окремих питань;
• відстрочено введення деяких інституційних перетворень, наприклад принципу подвійної більшості при прийнятті рішень в міжурядових інституціях ЄС (підтримка більшості держав-членів, що представляють більшість населення Союзу);
• зі списку цілей Союзу була виключена вільна конкуренція (принцип відкритої ринкової економіки з вільною конкуренцією, проте залишиться однією з першооснов економічної системи ЄС на підставі інших статей його установчих документів);
• передбачені додаткові вилучення для Великобританії, Ірландії та Польщі, оформлені спеціальними протоколами.
Процес ратифікації і набуття чинності Лісабонського договору планувалося завершити до 2009 р проте в зв’язку зі складнощами, що виникли під час ратифікації документа, процес затягнувся до жовтня 2009 р Щоб уникнути додаткових ускладнень ратифікаційного процесу майже у всіх державах-членах його вирішено було проводити парламентських шляхом. Єдиним винятком стала Ірландія, де проведення референдуму по ратифікації Лісабонського договору було обов’язковим в силу вимог її національного права.
Першою державою-членом, яка ратифікувала Лісабонський договір всього через кілька днів після його підписання, стала Угорщина. Ускладнення з ратифікацією виникли в таких країнах, як Ірландія і Чеська Республіка, де для схвалення необхідна підтримка 3/5 Парламенту, а у випадку з Ірландією ще й підтримка населенням країни в формі референдуму.
В Ірландії відбулося кілька референдумів з питання ратифікації Договору про реформу. За підсумками першого документ підтриманий не був ( «проти» проголосували 53,4% виборців, які взяли участь в референдумі, «за» – 46,6%). Всього з 3 мільйонів ірландців, що володіють правом голосу, в референдумі брали участь 1 млн 620 тис. Осіб (53,1%). 11 грудня було підписано угоду, згідно з яким Ірландія проведе повторний референдум до листопада 2009 р На повторному референдумі 2 жовтня 2009 року більшість ірландців проголосували за схвалення Лісабонського договору про реформування діяльності ЄС.
У Чехії ратифікація Лісабонського договору супроводжувалася документом на відповідність Конституції. 25 листопада 2008 р Конституційний суд Чехії ухвалив, що Лісабонський договір не суперечить чеській Конституції. У лютому 2009 р пройшло голосування в чеському парламенті, і більшість депутатів (125 при необхідних 120 з 200) висловилося за ратифікацію договору. Однак підписання документа було відкладено до закінчення розгляду нового позову з боку сенаторів-євроскептиків у вересні 2009 р Одним з ключових питань ратифікації Лісабонського договору в Чехії були побоювання можливих майнових претензій з боку депортованих Судецкой німців. В результаті переговорів на що проходить в жовтні 2009 р саміті ЄС держави-учасники погодилися з вимогами Чехії надати країні можливість не виконувати йде у зв’язці з договором Хартію про фундаментальні права. 3 листопада 2009 Конституційний суд Чехії визнав відсутність в Лісабонському договорі протиріччя Конституції Чехії, після чого президент Чехії підписав Договір.
На наступний день після підписання Лісабонського договору керівники держав – членів ЄС на зустрічі в верхах 14 грудня 2007 року в Брюсселі ухвалили рішення заснувати незалежну експертну групу з розгляду проектів нових напрямків розвитку і реформування Європейського союзу, але вже в довгостроковій перспективі – в розрахунку на 2020 -2030 рр Мандат групи включає в себе більше десяти стратегічних сфер, проблем і завдань європейської інтеграції, а саме:
• посилення і модернізацію європейської моделі, яка поєднує економічний успіх і соціальну солідарність;
• підвищення конкурентоспроможності ЄС;
• панування права;
• сталий розвиток ЄС в цілому;
• стабільність на світовій арені і боротьбу з глобальною нестабільністю;
• міграцію;
• енергію;
• захист клімату;
• міжнародну злочинність і тероризм.
Таким чином, безпосереднім результатом вступу в силу Лісабонського договору 2007 р служить народження фактично «нового» Європейського союзу. Останній буде відрізнятися від свого попередника менш складним пристроєм, більшою ефективністю в прийнятті рішень і більш демократичним і прозорим способом функціонування.

Посилання на основну публікацію