Проблема влади в сучасній Росії

В даний час в Росії продовжує панувати такий політичний режим, де принципи демократії певним чином поєднуються з елементами особистої влади.

Законодавча влада представлена ​​Федеральним Зборами, що складається з Державної Думи і Ради Федерації. Функції виконавчої влади виконує уряд, гарантом політичної стабільності, реалізації влади в рамках «правового поля» виступає Конституційний Суд.

Для сучасної Росії характерно протистояння двох тенденцій. З одного боку, привілейоване становище президента в системі влади. Прийнята на референдумі у зв’язку з проголошенням незалежності Росії Конституція РФ фактично була написана «під» правлячого президента Б.Н. Єльцина:

(1) принцип поділу влади в його сучасному варіанті до кінця не дотримується, оскільки в руках глави держави знаходиться як законодавча (у формі указів), так і виконавча влада в особі уряду;

(2) повноваження Думи в плані законотворчості обмежені президентським вето;

(3) влада Конституційного Суду незначна.

До подій серпня 1998 (до фінансового дефолту) йшов активний процес становлення нового суб’єкта влади в особі правлячого класу з числа президентського оточення, верхівки бюрократії та інших осіб, наближених до реального розподілу владних повноважень. Новий клас формувався за рахунок реалізації матеріальних цінностей радянського періоду, «нецільового використання» західних кредитів, присвоєння більшої частини доходів від експорту сировини з боку так званих природних монополій, чому в чималому ступені сприяла відсутність сучасного господарського законодавства.

На місце корумпованого чиновництва, минулого головної опори політичного режиму, поступово приходить національний капітал. В його інтересах обмежуються ліберально-демократичні свободи, проводяться через законодавчі органи новий Трудовий кодекс і Земельний кодекс, здійснюється комунальна реформа, відбувається поступова ліквідація багатьох соціальних гарантій і пільг. Одночасно створюються підконтрольні владі масові політичні організації, зміцнюється вертикаль влади, що супроводжується посиленням ролі «адміністративного чинника» і регламентацією ролі правої і лівої опозицій в політичному житті суспільства. Зовсім не вписується в сучасні уявлення про демократію створення так званих федеральних округів з представниками президента, механізм призначення губернаторів і т.д.

Посилання на основну публікацію