Про дві «осьові епохи»

У сучасній історичній науці все ширше утверджується думка, що всесвітня історія не є рівномірний, прямолінійний процес. У її русі бувають і вибухові, революційні епохи. Це відноситься і до розвитку будь-яких навчань та ідей, у тому числі і політичних. І тут також здійснюються свого роду «духовні революції». Хоча на відміну від соціальних духовні революції – це відносно «тихі революції», але саме вони багато в чому визначають подальший хід людської історії.

Відомий німецький філософ Карл Ясперс (1883-1969) виділяв дві «осьові епохи» («осьовий час») у розвитку ідей і вчень.

Саме тоді майже одночасно і незалежно один від одного утворилися кілька духовно-родинних один одному духовних центрів як на Сході, так і на Заході. Вони представлені іменами Конфуція, Платона і Аристотеля, а також багатьох інших мислителів. Це їхніми зусиллями було остаточно підірвана міфологічний світогляд. Але вони зробили і щось більше, позначивши своїм науковим творчістю поява раціонально мислячої людини, тобто людини такого типу, який практично зберігається і донині без особливих змін своєї глибинної сутності. Саме в першу «осьову епоху» були закладені основи сучасних світових релігій та розроблено основні філософські та політичні категорії, якими користуються і люди XXI ст.

Друга «осьова епоха» – 1500-1800 рр. – Торкнулася тільки Європу. Схід вона не торкнулася, хоча ще до 1400 р життя Заходу і Сходу протікала приблизно на одному і тому ж цивілізаційному рівні. Але в той час як на Сході аж до XX ст. політичні вчення перебували під сильним впливом релігійної ідеології буддизму, конфуціанства, ісламу, в період другої «осьової епохи» в Європі зародився капіталізм, відбулися наукова, промислова, релігійні та політичні революції.

Тут, в Європі, стався новий могутній злет людського духу, причому цей період пов’язаний з підйомом політико-правової думки не в меншій мірі, ніж з досягненнями філософської та художньо-творчої діяльності. Ці досягнення політичної думки пов’язані, насамперед, з політико-правовими концепціями Нікколо Макіавеллі, Бенедикта Спінози, Іммануїла Канта.

Причому досягнення другого «осьового часу» в порівнянні з першим були більш глибокими і значущими для подальшого розвитку всієї людської культури, у тому числі і для розвитку політичної думки. Відзначимо відразу: досягнення європейців були далеко не тільки зі знаком «плюс» і про це буде мова йти нижче.

Протягом цього історичного періоду політична наука, не пориваючи зв’язків з філософією і разом з нею відділяючись від релігії, самовизначатися як самостійна область у філософії, як політична філософія. Разом з цим формувалося і уявлення про політику як самостійної області соціального життя, самостійної цілісності.

Посилання на основну публікацію