Прийняття рішень в сфері спільної зовнішньої політики та політики безпеки ЄС

Згідно ст. 25 Договору про ЄС в редакції Лісабонського договору союз проводить спільну зовнішню та безпекову політику, в тому числі шляхом прийняття рішень, якими визначаються дії, що підлягають здійсненню союзом; позиції, що підлягають висловом союзом; порядок реалізації вищевказаних рішень [90].
Коли міжнародна ситуація вимагає оперативних дій з боку союзу, Рада приймає необхідні рішення. Вони фіксують свої цілі, свої межі, засоби, що підлягають наданню в розпорядження НАТО, умови свого здійснення і при необхідності свій термін дії. Якщо відбувається зміна обставин, істотно впливає на питання, якого стосується рішення, то Рада переглядає його принципи і цілі і приймає необхідні рішення.
Рада також приймає рішення, що визначають позицію Союзу з окремих питань географічного або тематичного характеру.
Прийняті Радою рішення обов’язкові для держав-членів при вираженні ними своїх позицій і здійсненні своїх дій. Держави-члени стежать за відповідністю своєї національної політики позиціях Союзу. Кожна держава ЄС, Верховний представник Союзу із закордонних справ і політики безпеки за підтримки Комісії можуть вносити на розгляд Ради будь-яке питання, що відноситься до спільної зовнішньої політики і політики безпеки, і подавати до Ради відповідні проекти правових актів держав – ініціативи і проекти, які виходять від Комісії або Верховного представника – пропозиції. При цьому у випадках, які потребують негайного прийняття рішень, Верховний представник з власної ініціативи або за запитом держави-члена скликає позачергове засідання Ради протягом 48 годин або в разі крайньої необхідності в більш короткий термін.
За загальним правилом рішення з питань спільної зовнішньої політики і політики безпеки приймаються Європейською Радою та Радою одноголосно. Договором про ЄС встановлено обмежений перелік випадків прийняття рішення кваліфікованою більшістю голосів. Так, Рада діє кваліфікованою більшістю голосів, коли:
• приймає рішення, яке визначає дію або позицію Союзу на підставі зазначеного в пункті 1 ст. 22 рішення Європейської ради про стратегічні інтереси з метою союзу;
• приймає рішення, яке визначає дію або позицію Союзу, за пропозицією Верховного представника Союзу у закордонних справах і політиці безпеки, представленому у відповідь на спеціальний запит, отриманий від Європейської ради;
• приймає будь-яке рішення, яке спрямоване на втілення в життя рішень, що визначають дії або позиції союзу;
• призначає спеціального представника згідно зі ст. 33 Договору про ЄС [91].
У випадках, коли голосування приймається кваліфікованою більшістю голосів, від імені держав-членів має право заявити про те, що в силу життєво важливих міркувань національної політики, які повинні бути цією державою викладені, держава має намір виступити проти рішення. У такій ситуації голосування з питання не проводиться, Верховний представник проводить консультацію з такою державою з метою вироблення компромісного рішення, прийнятного для держави і ЄС в цілому. У разі недосягнення консенсусу рада, виносячи рішення кваліфікованою більшістю голосів, може клопотати про розгляд даного питання Європейською радою з метою прийняття рішення на основі одностайності.
Оформлення прийнятих рішень окремими законодавчими актами виключається.
При прийнятті рішень з питань зовнішньої політики будь-який член Ради має право утриматися при голосуванні, внаслідок чого він також має право супроводити своє утримання формальною декларацією. У такому випадку держава, представник якого утримався при голосуванні, має право не застосовувати рішення, в той же час визнаючи, що дане рішення має обов’язкову силу для союзу в цілому. У такій ситуації держава, яка не застосовує рішення, зобов’язана утримуватися від будь-яких дій, здатних вступити в конфлікт з діями союзу, здійснюваними в розвиток прийнятого рішення, або перешкоджають таким рішенням.
Рішення вважається не прийнятим, якщо при голосуванні утримується, по крайней мере, одна третина держав-членів, в яких проживає не менше однієї третини населення ЄС.
В цілому інтеграція в ЄС в області взаємин із зовнішнім світом здійснюється, перш за все, через міжурядову координацію і в набагато меншій мірі за допомогою делегування повноважень на рівень інтеграційного об’єднання. Сфера зовнішньої політики була і залишається досить чутливою, і держави досить обережні в тому, що стосується відмови від своїх прав і можливостей у цій галузі. В результаті через розбіжність зовнішньополітичних орієнтирів і пріоритетів країн-учасниць «єдина зовнішня політика» нерідко виявляється неможливою навіть на основі узгодження позицій.

Посилання на основну публікацію