Прийняття рішень в Раді Європейського союзу

Рада ЄС наділений рядом функцій як виконавчої, так і законодавчої влади, а тому нерідко розглядається як ключовий інститут в процесі прийняття рішень на рівні ЄС. У зв’язку з цим важливо розуміти механізм прийняття рішень цим інститутом ЄС.
Процедура прийняття рішень Радою ЄС залежить від їх змісту і значущості. Протягом всього часу існування Ради ЄС відбувається реформування процедури прийняття рішень зазначеним інститутом шляхом поступового скорочення кола питань, що вимагають одноголосного рішення Ради ЄС. З набуттям чинності Лісабонського договору загальним правилом прийняття рішень в Раді Європейського союзу стає кваліфікована більшість голосів (ст. 16 Договору про ЄС), сфера використання якого ще більше зросте в порівнянні з колишніми реаліями. Кількість питань, за якими Рада повинна ухвалювати одностайно, відповідно, зменшиться. З питань своєї внутрішньої процедури, а також з деяких інших питань організаційно-процедурного характеру (наприклад, установа консультативних комітетів ЄС з питань зайнятості та соціального захисту) Рада, як і раніше, буде приймати рішення простою більшістю, т. Е. Абсолютною більшістю від свого складу (15 з 28 міністрів).

З 1 листопада 2014 р при визначенні кваліфікованої більшості в Раді ЄС застосовується метод «подвійної більшості» [69], що передбачає виконання двох основних умов (ст. 16 Договору про ЄС):
• підтримку проекту рішення з боку не менше 55% членів Ради ЄС;
• члени ради ЄС, які проголосували «за», повинні представляти як мінімум 65% населення ЄС в цілому, т. Е. Рішення приймається більшістю держав-членів, в яких зосереджено більшість населення ЄС.
В якості додаткових вимог, передбачених в тій же статті, виступають наступні:
• кількість тих, хто проголосував «за» членів Ради ЄС в абсолютному вираженні повинна налічувати не менше 15 осіб. Для ЄС у складі 28 і більше держав-членів ця умова виконується автоматично (55% від 28 членів Ради ЄС складають 15 осіб);
• блокуючу меншість (т. Е. Кількість членів Ради ЄС, здатних перешкодити прийняттю рішення) має включати не менше чотирьох членів. Внаслідок подібної вимоги три найбільші держави-члена (в даний час це ФРН, Франція і Великобританія), навіть якщо в них проживають понад 35% населення ЄС, не можуть перешкодити прийняттю рішення Радою ЄС. Для цього їм потрібно як мінімум один додатковий голос «проти», т. Е. Підтримка з боку хоча б ще однієї держави-члена.
Таким чином, кількість голосів членів Ради ЄС побічно залежить від чисельності населення країн, які вони представляють. Дані про чисельність населення країн ЄС станом на 1 січня 2014 г. [70] представлені в табл. 7.
Крім звичайного кваліфікованої більшості установчі документи ЄС (ст. 238 Договору про функціонування ЄС) передбачають свого роду суперкваліфіковані більшість для тих більш рідкісних випадків, коли Рада ЄС приймає рішення не за пропозицією Комісії або Верховного представника ЄС із закордонних справ і політики безпеки, а з ініціативи інших суб’єктів (наприклад, групи держав-членів щодо законопроектів в кримінально-правовій сфері) або за власною ініціативою (з питань спільної зовнішньої політики і політики безпеки).
В рамках суперкваліфіковані більшості (термін неофіційний) перша умова є більш жорстким – необхідна підтримка рішення з боку як мінімум 72% членів Ради ЄС. З іншого боку, до суперкваліфіковані більшості не застосовуються вищевказані додаткові вимоги щодо чисельності населення.
У параграфі 3 ст. 238 Договору про функціонування ЄС також встановлені спеціальні вимоги для визначення кваліфікованої більшості у випадках, коли право голосу мають не всі держави-члени: наприклад, при прийнятті рішень щодо євро (правом голосу наділені представники тільки держав-членів, які перейшли на єдину грошову одиницю) ; в рамках просунутого співробітництва дев’яти і більше, але не всіх держав-членів.
Описаний вище порядок визначення кваліфікованої більшості (метод «подвійної більшості») став новелою Лісабонського договору 2007 року і викликав багато дискусій. На вимогу окремих держав-членів, перш за все Польщі, його введення було відстрочено до 1 листопада 2014 р До цього часу при визначенні кваліфікованої більшості в Раді ЄС застосовувався метод «зваженого голосування». З 1 листопада 2014 р до 31 березня 2017 року включно вказаний метод «зваженого голосування» може бути застосований на вимогу будь-якої держави-члена (при відсутності такої вимоги кваліфікована більшість визначається за методом «подвійної більшості»).
Суть методу «зваженого голосування» полягає в тому, що кожна держава-член в Раді ЄС має певною сумою зважених голосів. При визначенні кількості зважених голосів враховується кількість населення, економічні показники і ряд інших чинників. Число зважених голосів кожної держави фіксується в Розділі II Протоколу про перехідні положення (див. Таблицю 8).

Коли рішення Ради ЄС повинні прийматися за пропозицією Комісії, вони є прийнятими, якщо зібрали не менше 260 голосів, що виражають підтримку не менше більшості членів Ради ЄС. В інших випадках рішення Ради ЄС вважаються прийнятими, якщо вони зібрали не менше 260 голосів, що виражають підтримку не менше 2/3 членів Ради ЄС.
При цьому будь-який член Ради ЄС може зажадати, щоб при ухваленні рішення кваліфікованою більшістю була проведена перевірка на предмет того, що держави-члени, що утворюють кваліфікована більшість, представляють не менше 62% всього населення ЄС. Якщо зазначена умова не буде дотримана, відповідне рішення Ради ЄС вважається неприйнятим.
Таким чином, в силу положень Розділу II умова про кваліфікованій більшості вважається дотриманою, якщо рішення підтримано:
• більшістю членів Ради (зазвичай 50%; 67% у випадках, коли Рада ЄС обговорює питання, чи не внесений Комісією); і одночасно;
• 260 з 352 голосів (приблизно 73,9%);
• а також 62% населення ЄС.
У більшості випадків 73,9% голосів означають і підтримку 62% населення ЄС, тому умова про підтримку 62% населення перевіряється тільки на прохання члена Ради ЄС [71].
В якості ще одного доповнення до викладеним правилам Міжурядова конференція з підготовки Лісабонського договору 2007 р зафіксувала проект спеціального правового акта (рішення Ради ЄС), яким вноситься ряд уточнень в механізм голосування кваліфікованою більшістю (Декларація № 7).
Ці уточнення надають право вимагати повторного обговорення проекту акта Ради ЄС (своєрідне відкладальне вето) представникам держав-членів, які мають у своєму розпорядженні кількістю голосів, близьким до рівня блокуючого меншини. «Близькість» до рівня блокуючого меншини визначається часткою в 55%, яка на цей раз відраховується від кількості населення або від числа держав-членів, необхідних для утворення блокуючої меншості. До завершення перехідного періоду, коли в якості альтернативи ще можна буде використовувати метод зваженого голосування (з 1 листопада 2014 року до 31 березня 2017 г.), розмір зазначеної частки становить 3/4 (75%). Вищезазначені додаткові вимоги були введені за наполяганням Польщі, яка в іншому випадку не погоджувалася на введення нової формули визначення кваліфікованої більшості (методу «подвійної більшості»).

Посилання на основну публікацію