Позитивістська концепція суспільства і держави

Особливе місце в історії політичної думки займає позитивістська концепція суспільства і держави, створена французьким мислителем Огюстом Контом (1798-1857). Він увійшов в історію філософії і науки не тільки як засновник філософії позитивізму, родоначальник соціології, але і як творець так званої «релігійної політології». Його основні праці – «Курс позитивної філософії» і «Система позитивної політики».

Відправною пункт соціально-філософської концепції Конта – заперечення всієї попередньої релігійної догматики і філософських абстракцій. Продуктом історичного розвитку цих поглядів, на думку Конта, стала тільки «анархія умів», яка проявилася в революції. Покласти край цій анархії умів, безкінечного сперечань між лібералами, не визнають порядку, і ретроградами, отвергающими прогрес, може тільки застосування до аналізу суспільних явищ методу позитивного наукового синтезу.

Своєрідність методології соціального пізнання Конта полягало в тому, що він орієнтувався на спостереження тільки соціальних фактів, а не на дослідження їх сутності. Конт підкреслював органічну єдність всього людського знання, з чого і витікала необхідність поширення методів фізики, біології, інших природничих наук на дослідження соціально-політичних процесів.

Згідно Конту, в результаті застосування зазначених нових методів і може бути створено нове позитивне суспільство.

На противагу прихильникам ідей загальної рівності, ліквідації приватної власності Конт вважав, що в новому суспільстві будуть існувати вже виниклі в реальності класи підприємців (управлінців) і робітників, збережеться сувора соціальна ієрархія. Власність буде знаходитися в руках фабрикантів, землевласників, банкірів, купців, для яких вона є не право, не привілей, а борг і обов’язок. Саме на цих класах лежить «необхідна соціальна функція» з управління капіталами, створенню робочих місць. Духовно-моральними проблемами тут будуть займатися філософи-позитивісти і вчені- фахівці конкретних дисциплін – математики, фізики, біологи, соціологи. При такій організації суспільство буде постійно самовдосконалюватися. Це буде замкнута саморегулююча система, де кожен елемент виконує свою роль.

У такому суспільстві революції стануть зайвими, оскільки ясно виявиться, що вони являють собою для суспільства лише патологію. Суспільство стане гармонійним, і всі складові його класи будуть прагнути зберігати досягнуте матеріальне і духовне благоденство.

Що ж стосується природи держави, то його призначення, на думку Конта, полягає в тому, щоб «об’єднувати приватні сили для спільної мети і попереджати фатальну схильність до корінного розбіжності в ідеях, почуттях, інтересах». Забезпечення згоди держава здійснює за допомогою використання матеріальних і духовних засобів, владних приписів (законів), дотримання яких є священним обов’язком кожного члена суспільства.

Цю владу Конт визначав як соціократія. Її ідеологічною основою повинна стати створена ним позитивна філософія, а соціальною базою – солідарність капіталістів і пролетарів. Склад соціократіі повинен бути одночасно світським (банкіри, промисловці, землевласники) і духовним. Самому собі Конт відводив у цій системі роль первосвященика.

Багато сучасників Конта оцінювали його релігійно-політичну систему як донкіхотство, а деякі – навіть як прояв шизофренії. Однак сьогодні стало очевидним, що нині існуючий ідеал досконалої соціально-політичного устрою включає в собі багато з ідей Конта, які його сучасники вважали утопічними: такі ідеї соціального партнерства, суспільства загального благоденства, тісного союзу науки з виробництвом та ін.

Ідеї ​​позитивізму слідом за Контом розвивав видатний англійський мислитель Герберт Спенсер (1820-1903). В основу своєї соціально-політичної концепції він поклав ідею універсальної космічної еволюції. Вирушаючи від фундаментальних законів фізики, Спенсер убачає єство еволюції світу в постійних процесах диференціації та інтеграції, спочатку неживої, а потім живий і соціальної матерії. Ці ж процеси визначають і суспільно-політичний розвиток. Стрижень його поглядів на суспільство і держава становить систематичне проведення аналогії між біологічними і соціальними організаціями. Індивіди – це як би клітини або фізіологічні одиниці суспільства. Уряд уподібнювалося їм мозку людини, а армія – мускульної системі. По Спенсеру, соціальний організм складається з трьох головних систем:

(1) регулятивної (держава), організуючою підпорядкування всіх частин соціального організму цілого;

(2) виробляє, що забезпечує виробництво засобів, необхідних для життя;

(3) розподільної, що виражається в поділі праці між частинами соціального організму і їх взаємозв’язку.

Виникаюча в суспільстві регулятивна, т.е політична, система може в процесі своєї еволюції набувати різних форм.

Військовий, або мілітаристський, тип держави виникає, як правило, в результаті військових конфліктів і насаджує в суспільстві форму зв’язків, властивих відносинам переможених і переможців. Держава безцеремонно втручається у промисловість, торгівлю і духовне життя, насаджує всюди одноманітність, пасивність, сліпе підкорення.

Промисловий тип держави формується в умовах вільної конкуренції, тут перемагає найсильніший в області інтелектуальних і моральних якостей. Конкурентна боротьба – благо для такого суспільства, бо вона забезпечує зростання інтелектуального і морального рівня в цілому, зміцнює політичну свободу і створює умови для творчої діяльності людей. У міру переходу від воєнізованих політичних структур до індустріальних підвищується роль трудових та інших громадських організацій, а пряме державне насильство поступається місцем самоврядуванню.

Держава, метою якого є забезпечення виживання і процвітання слабейших, – найгірший тип держави. Така держава призводить до виживання і множенню в суспільстві людей з гіршими морально-інтелектуальними якостями, що і призводить зрештою до деградації суспільства.

Але в якій би формі не існувала державна влада, вона ні за яких обставин не повинна втручатися в процеси природної універсальної еволюції, які неминуче визначають соціальне життя, тобто в процеси природного відбору, боротьби за існування, виживання найсильнішого і т.п. Тільки за цієї умови найсильніші, пристосовані будуть виживати, а слабейшие, непристосовані – вимирати. Тільки сильні зможуть забезпечити суспільству все більш високий рівень історичного розвитку.

Тому перерозподілом соціальних благ на користь незаможних має займатися не держава, а приватні особи, охочі своєю участю в благодійності «пом’якшити несправедливості природи». Спенсер виступав і проти державного освіти для незаможних, вважаючи демократизацію освіти марним і навіть шкідливим справою. Основне ж завдання держави, заради якої воно і виникло, – вирішення конфліктів між великими групами населення.

З позицій теорії органічної еволюції, яку він проповідував, Спенсер, звичайно, різко негативно ставився до соціалістичних ідей, які стали швидко набирати силу якраз в його час. Він вважав, що людське суспільство, як і весь органічний світ, розвивається поступово, еволюційно, а не революційно.

Коммунністіческое ж суспільство, заради якого і затіваються революції, неможливо. І головна причина нездійсненності комуністичних ідей полягає в тому, що людям властиві любов до влади, честолюбство, несправедливість і нечесність. «Всі спроби прискорити прогрес людства за допомогою адміністративних заходів ведуть лише до відродження установ, властивих нижчого (тобто військовому) типу суспільства – задкують назад, бажаючи йти вперед».

Насправді основний, реально існуючої тенденцією еволюції суспільства є процес його зростаючої індивідуалізації.

Тому принцип еволюціонізму у творчості Спенсера тісно поєднувався з одним і головних принципів лібералізму – laissez faire – принципом невтручання держави в сферу особистих прав і свобод громадян.

До сфери недоторканних особистих прав і свобод Спенсер відносив передусім безпеку особистості, свободу пересування, свободу совісті, свободу слова.

Він захищав «право кожної людини займатися своїми справами як йому завгодно, які б не були його заняття, аби вони не порушували свободи інших». Політичні права якраз і потрібні для того, щоб захищати особисті права. «Політичні права повинні бути так розподілені, щоб не тільки індивіди, але й класи не могли пригнічувати один одного».

Таким чином, Спенсер намагався поширити загальні закони універсальної еволюції на область соціології та політології, що і привело його до біологізації цих дисциплін.

Спенсер увійшов в історію суспільних наук як засновник «органічної школи». Суспільство, з його точки зору, – це еволюціонує організм, подібний будь-якому іншому живому організму, які досліджуються біологічною наукою.

Посилання на основну публікацію