Політичний біхевіоризм

Набуття політологією самостійного наукового статусу пов’язане з поширенням запозиченого у психології поведінкового, бихевиористского (від англ. Behaviorism – поведінка), підходу. В якості об’єкта дослідження біхевіоризм розглядає поведінку індивідів у різних ситуаціях, у політиці, наприклад, при проведенні виборів в умовах конкуренції різних партій, прийнятті політичних рішень, управлінні окремими структурами політичної системи і т.п. Дослідження направляється на пошук і вимір емпіричної інформації за допомогою безпосередніх спостережень, анкетування, інтерв’ювання, аналізу документів.

Найзначнішими представниками політичного біхевіоризму були американські вчені Ч. Мерріам і Г. Лассуел. Прихильники цього підходу виходили з таких принципів:

(1) основним об’єктом вивчення в політології мають бути дії, форми поведінки людей, спрямовані на досягнення своїх політичних цілей;

(2) головну наукову цінність мають факти, придбані при вивченні політичної поведінки як соціальних груп, так і індивідів. При цьому особливе значення має облік індивідуальних психологічних факторів і характеристик;

(3) до дослідження політики слід застосовувати методи інших наук, таких як психологія, математика, статистичні дані, анкетні опитування.

Один з творців сучасної політичної науки – Чарльз Мерріам (1874-1953), який очолював відділення політичної науки в Чиказькому університеті, виводив формальні структури політичних відносин з «природною сутності» людини. В якості вихідного підстави аналізу політики в біхевіоризмі виступає «політична поведінка» людини, обумовлене побуждающими мотивами. У зв’язку з цим завдання політичної теорії полягає в тому, щоб пояснити явища політичного життя виходячи з закономірностей природного життєвого поведінки людей.

Незважаючи на все різноманіття мотивів і імпульсів, що визначають поведінку індивіда, в основі політичної реальності лежить індивідуальна воля людини, індивідуальні людські пристрасті, особливо жадання влади і застосування сили. Завдання політичної науки Мерриам звів до опису спостережуваного поведінки, політичної взаємодії.

Учень і послідовник Мерриама Гарольд Лассуел (1902-1978), прагнучи оживити, олюднити політичну науку, поставив у центр своїх досліджень особистість політичного суб’єкта. У своїй роботі «Психопатологія політики» (1930) він виходив з ідеї Зигмунда Фрейда про те, що причини політичних і соціальних явищ коріняться в індивідуальній психіці, причому в найбільш древніх її пластах – в несвідомому. Лассуел стверджував, наприклад, що справжні причини політичних дій за своєю природою саме несвідомі і, більше того, сексуальні. У своїй роботі Лассуел використовує метод псіхобіографіі, щоб знайти той досвід розвитку особистості, який визначає її зрілі політичні риси та інтереси. Політика розглядалася ним як компенсація дитячих образ, ураженого самолюбства, страхів, конфліктів, заздрощів, ревнощів, які й стають з часом визначальними для подальшої поведінки політичного суб’єкта. Він вважав, що прагнення до політичної діяльності визначається особливостями психіки особистості. Лассуел вводив поняття «шукач влади», під яким розумівся такий психотип людини, яка присвячував все своє життя прагненню до захоплення і використання влади. Палке бажання влади народжується ще в дитячих конфліктах і проноситься такою людиною через все його життя.

Посилання на основну публікацію