Політична еліта Росії

В еволюції російської політичної еліти можна виділити кілька етапів. У дореволюційний період (до Лютневої революції 1917 р) в російських владних структурах домінуюче положення займала еліта «крові» – монархічні спадкові династії, в яких правлячі монархи з одного і того ж роду змінювали один одного по праву спорідненості та успадкування. Еліта «крові» виступала і в якості головного системоутворюючого елемента інституційних політичних структур Росії.

Лютнева, а потім і Жовтнева революції 1917 р сприяли докорінну зміну російської політичної еліти. Вже в перші роки свого становлення нова радянська еліта за своїм складом докорінно відрізнялася від дореволюційної. Вона рекрутувалася головним чином з професійних революціонерів, інтелігенції, фахівців-господарників, робітників і селян.

У більшості сучасних політичних досліджень в якості особливих етапів еволюції радянської політичної еліти виділяються ленінська і сталінська еліти. При цьому відзначаються висока динамічність ленінської еліти, її самовідданість, відданість справі революції, ідейність і твердість духу. Сталінської ж еліті були притаманні більша стабільність, стійкість, закритість і непримиренність до політичної опозиції.

Оновлення радянської політичної еліти, що почалося в 1950- 1960-і роки, призвело в кінцевому рахунку до формування нового типу еліти – номенклатурної еліти, якої поступове посилення бюрократичних елементів сприяло подальшої монополізації управлінських функцій.

Процес становлення нової, пострадянської еліти в Росії початку 1990-х був тісно пов’язаний з її потужним внутрішнім і зовнішнім лобіюванням тими силами, які були зацікавлені в руйнуванні Радянського Союзу і радянської системи. Не випадково пострадянська еліта рекрутувалася головним чином з найбільш агресивних радикал-демократів, «політичних перевертнів», ринково орієнтованих представників господарської еліти, «прагматиків» і т.д. В умовах маргіналізації російського суспільства, швидкої зміни соціальних ролей і статусів визначальними у становленні владних структур стали відносини особистої відданості і покровительства. Тому найважливішою складовою рекрутування пострадянської еліти стали кліентарние відносини, засновані на пріоритеті особистої лояльності і відданості.

Неформально-особистий характер рекрутування домінує і в регіональних елітах, де команди-клієнтели утворюють свого роду тканину пануючої еліти. Напевно, можна погодитися з твердженнями деяких західних політологів, що в Росії намічається тенденція становлення авторитаризму. І причини цього не тільки в нестійкості позицій російських політичних лідерів, але і в «сверхбюрократізаціі політики», широтою повноважень президентського апарату, в «слабкості авторитетного тиску знизу вгору» [100].

Слабкість російської політичної еліти особливо виразно виявляється в духовній сфері: у відсутності чіткої ідеологічної орієнтації, системи моральних цінностей, соціально-політичних орієнтирів для масової свідомості.

Підвищенню якості російської політичної еліти в значній мірі можуть сприяти технології іміджірованія її політичних лідерів. У Росії, як показали соціологічні дослідження, сприйняття політичних еліт найчастіше асоціюється зі сприйняттям її лідера. Імідж лідера політичної еліти стає її символічним чином і ідентифікується з нею самою.

Необхідними умовами підвищення інтелектуального якості і моральної надійності політичної еліти є: легітимний шлях її формування вільним волевиявленням всіх громадян; рекрутування її складу з людей з досить великим досвідом політичного управління; гуманістична орієнтація членів самої еліти на творчі цінності і самої людини.

Посилання на основну публікацію