Політична думка в Радянській Росії (1917-1991)

Після перемоги в Росії в 1917 р соціалістичної революції і приходу до влади більшовиків все різноманіття політичної думки поступово сходить нанівець, ліквідуються всі різновиди немарксистській ідеології.

Політична ідеологія в СРСР існувала тільки в рамках неподільно пануючою теорії марксизму-ленінізму. Відмінною рисою цієї теорії був, як зазначалося вище, класовий підхід до всіх явищ політичного життя.

У результаті монопольного панування в політичній теорії марксистсько-ленінської ідеології скільки-небудь грунтовної нової політичної концепції в радянський період так і не з’явилося. Мали місце лише інтерпретації відомих політичних позицій тих чи інших аспектів складається конкретної політичної ситуації. Висунуті стану носили прагматичний характер і були безпосередньо пов’язані з тим чи іншим моментом у розвитку ідеологічної боротьби з буржуазним світом, з внутрішньою боротьбою між постійно виникали в країні політичними угрупованнями, об’єктивними труднощами господарського будівництва, напруженою боротьбою за виживання у ворожому світі і т.п. У результаті ці політичні положення носили тимчасовий характер і являли собою скоріше пропагандистські гасла.

Такі були установки: наздогнати і перегнати Америку; передати функції держави громадським організаціям; покінчити з реформизмом, ревізіонізмом в робочому і комуністичному русі; перемогти у змаганні двох суспільно-політичних систем і т.п.

Статус політичної теорії придбала лише концепція побудови комуністичного суспільства і відмирання держави.

У рамках цієї теоретичної конструкції рішеннями КПРС послідовно закріплювалися висновки про повну й остаточну перемогу соціалізму, про завершення місії держави, диктатури пролетаріату і побудові загальнонародної держави, про послідовному русі державності до суспільного комуністичного самоврядуванню.

За всіма цими установками явно проглядалося прагнення партійно-державної номенклатури викликати ентузіазм мас і таким чином подовжити своє власне перебування при владі. Але оскільки терміни реалізації при цьому позначалися досить виразно, крах цих утопічних теорій скоро став очевидним для всіх. У світлі того, що сталося з Радянським Союзом в 1991 р, ці установки виробляють особливо сильне враження. Історикам радянського суспільства і Радянської держави належить з’ясувати, наскільки політична думка вплинула на подібний безрадісний результат.

Все ж деякий прогрес у розвитку політичних досліджень був досягнутий після подолання культу особи Сталіна в період реформаторської діяльності Н.С. Хрущова. У цей час вперше почали обговорювати питання вдосконалення існуючої політичної системи.

У 1970-і роки в науковий обіг увійшли поняття «політична система суспільства», «політичний процес», «лідерство» і «еліта». Предметом дослідження стала і тема прав людини в якості головної мети вдосконалення конституційного законодавства і розвитку демократії в країні. У зв’язку з цим розглядалася і проблема необхідності відмови від існуючої практики «виборів без вибору», тобто від антидемократичного порядку голосування на виборах до державних органів за єдиного кандидата. Але навіть і цим боязким новаціям за радянської влади так і не судилося здійснитися.

Для розвитку політології в останні роки розглянутого періоду деяке значення мало створення і початок роботи експертної Ради вищої атестаційної комісії з присудження вчених ступенів і звань з політології. Започаткували присудження ступенів і звань сприяло виникненню і розвитку в системі вищої освіти країни самостійних кафедр політології.

Політологія стала викладатися в навчальних закладах в якості самостійної навчальної дисципліни, інтерес до якої постійно зростав у зв’язку з підвищенням громадянської активності в умовах почалися в кінці цього періоду соціально-політичних перетворень.

Посилання на основну публікацію