1. Моя освіта – реферати, конспекти, доповіді
  2. Політологія
  3. Периферійні політичні процеси

Периферійні політичні процеси

Поняття «периферійні політичні процеси»

Периферійні політичні процеси – це політичні процеси, які не мають скільки-небудь принципового або значного впливу на домінуючі способи і форми здійснення влади.

Політичний процес складається із свідомих цілеспрямованих суб’єктів політичної діяльності (державних органів, політичних партій, соціальних груп, індивідів тощо), з спонтанних, незалежних від свідомості і волі учасників процесу взаємодій. Така сукупність учасників і суб’єктів політичного процесу виключає чітку зумовленість і заданість політичного процесу в розвитку явищ і подій.

Периферійні політичні процеси розкривають динаміку утворення окремих політичних асоціацій (груп тиску, партій тощо), формування органів місцевого самоврядування, а також інших відносин і зв’язків у політичній системі, які не надають принципового впливу на домінуючі форми відправлення влади.

І периферійні, і базові політичні процеси розрізняються за характером і часом здійснення, а також різняться спрямованістю своїх суб’єктів норми співпраці або суперництва. Критерієм розрізнення базових і периферичних політичних процесів є ступінь залученості громадян у процеси прийняття значущих рішень (в політиці).

Периферійні політичні процеси відображають зміни, які можуть протікати в явній або прихованій формі:

  • явний політичний процес – інтереси громадян і груп виявляються в їх претензіях до державної влади, яка надає для громадського контролю фазу підготовки і прийняття управлінських рішень;
  • тіньовий, прихований політичний процес – грунтується на діяльності центрів влади і політичних інститутів, які публічно не оформлених, на владних домаганнях окремих громадян, які не виражені у формі звернення до органів державного управління.

Периферійні політичні процеси володіють власним внутрішнім ритмом, повторюваністю, циклічністю основних стадій взаємодії своїх інститутів, структур, суб’єктів. Наприклад, електоральний процес починає формуватися у зв’язку виборчими циклами, політична активність громадян розвивається відповідно до різних фаз висунення кандидатів у виконавчі (законодавчі) органи, обговорення кандидатур, контролю за їх діяльністю. Пік активності спостерігається під час виборів, після цього політичне життя дещо затихає, реалізація контрольних функцій за керуючими сходить нанівець.

Характеристика периферійних політичних процесів

Периферійний політичний процес (як і будь-який інший) можна визначити, як суму взаємопов’язаних подій і явищ, послідовно змінюють один одного і спостерігаються в політичному житті суспільства.

Сутність периферійного політичного процесу являє собою перелік визначених подій, які впливають на перспективи та стан політичної системи суспільства, яка формується у вигляді інституціалізована основи держави і його основних підсистем.

Стадії периферійного політичного процесу:

  • утворення політичної системи, конституювання;
  • відтворення ознак і компонентів політичної системи;
  • прийняття та реалізація політико-управлінських рішень;
  • контроль за діяльністю і подальшим розвитком політичної системи.
  • Основними політичними процесами є: процес формування влади, виборчий процес, двовладдя, політична криза, безвладдя та ін.

Політичні процеси можуть підрозділятися по ряду ознак:

  • залежно від характеру змін, що протікають, в рамках політичного процесу виділяють-еволюційні і революційні, стабільні і нестабільні процеси;
  • залежно від спрямованості – зовнішньополітичні та внутрішньополітичні процеси;
  • залежно від способу стимулювання – санкціоновані і природні процеси.

Обов’язковими учасниками периферійних політичних процесів є представники влади – урядові чиновники, співробітники силових відомств, голови великих муніципальних утворень, опозиційні елементи.

Спостереження за формами і станом боротьби між опозицією і владними структурами досить утруднене, так як в ході своєї полеміки сторони використовують політичну риторику, яка майстерно ретушує картину змін, що відбуваються в суспільстві. Абстрагування від такої постановки питань, зосередження основної уваги на що відбуваються в суспільстві зміни, причетність до цих процесів сторін не завжди дозволяє скласти об’єктивну думку про результати таких змін. Вісь «влада-опозиція», що лежить в основі будь-якого політичного процесу, зумовлює асиметричність комунікацій, пронизують ці процеси, так як влада виступає одним з основних джерел формування політичної системи, політичного процесу, в той час, як опозиція є (вже по одному своєму визначенню) затятим критиком діючої влади, протиставляючи власну модель поведінки.

У завдання політичного процесу входить розробка і впровадження способів збереження чинної влади. Стійкість і міцність влади залежить від того, наскільки суспільно визнаною і легітимною є така влада. На стабільний стан влади впливають безліч зовнішніх і внутрішніх факторів. Така модель являє взаємозв’язок різних факторів, які обумовлюють стратегію політичного вибору більшістю громадян, що визначають вектор соціальних перетворень, які передаються в компетенцію обраного лідера.

В основі динаміки політичних процесів лежить модель електорального вибору, яка дозволяє вивчати ступінь впливу різних факторів на визначення орієнтованості політичного вектора.

Беруть участь у виборах громадяни віддають голос тим політичним силам, які змогли надати затребувану більшістю і найкращу політичну програму, ефективно провели виборчу кампанію, мобілізувавши значні сили партійних рядів.

ПОДІЛИТИСЯ: