Перегляд законодавчих актів Європейського союзу

Установчі документи ЄС за формою і порядком прийняття є міжнародними договорами, що зв’язують держави – члени ЄС. Процедура перегляду Договорів з цієї причини також має договірний характер (ст. 48 Договору про ЄС). У той же час з прийняттям Лісабонського договору правотворческая практика кілька відходить від традиційних канонів міжнародного права, відображених у Віденській конвенції про право міжнародних договорів 1969 р і діяли в ЄС до вступу Лісабонського договору в силу.
Раніше держави – члени ЄС, за висловом Конституційного Суду ФРН, виступали повними «владиками Договорів», т. Е. Могли вносити в них за спільною згодою будь-які зміни. Для цього державам-членам, як правило, потрібно провести міжурядову конференцію, підписати за її підсумками ревізійний договір і забезпечити ратифікацію останнього відповідно до своїх внутрішньодержавних процедур.
Позиція в цих питаннях інститутів ЄС, що виражають загальний європейський інтерес, мала лише консультативний значення і ніяк не пов’язувала руки державам.
Після вступу Лісабонського договору в силу ситуація дещо змінилася. З одного боку, кожна з держав-членів, як і раніше зберігає за собою право вето на внесення поправок до установчих документів. З іншого боку, аналогічне право за загальним правилом (в рамках «звичайної процедури перегляду») вперше може придбати не залежний від держав представницький інститут ЄС – Європейський парламент, що обирається безпосередньо громадянами ЄС.
Зазначена новела пов’язана з тим, що відтепер для будь-яких великомасштабних змін Договорів вводиться додатковий етап – скликання і проведення Конвенту, що складається з представників не тільки національних законодавчих і виконавчих органів (парламентів і глав держав або урядів країн ЄС), а й аналогічних інститутів ЄС в цілому (Європейського парламенту і Комісії).
У завдання Конвенту входять вивчення проектів перегляду Договорів і підготовка з цього приводу рекомендації для міжурядової конференції держав-членів. Рекомендація конвенту повинна прийматися консенсусом, що передбачає згоду всіх груп його членів, включаючи представників Європарламенту та Комісії.
Конвент дозволяється не скликати в разі, якщо масштаб планованих змін Договорів є незначним. Але і в цьому випадку рішення про нескликання Конвенту має отримати попереднє схвалення Європейського парламенту.
Крім «звичайної процедури перегляду» ст. 48 Договору про ЄС передбачає також «спрощені процедури перегляду», які носять по визначенню менш складний і тривалий характер (не вимагають скликання Конвенту, міжурядової конференції або ратифікації в усіх державах-членах). Залежно від виду спрощених процедур перегляду участь Європарламенту в них буде носити або повноцінний (з правом абсолютного вето), або дорадчий (консультативний) характер. Однак слід враховувати, що такі процедури можуть бути задіяні лише в обмежених межах (зміна внутрішньополітичної компетенції ЄС або вдосконалення законодавчих процедур ЄС в бік подальшого скорочення права вето держав-членів і розширення прерогатив Європарламенту).

Посилання на основну публікацію