Уявлення про політології буде неповним і однобоким доти, поки ми не відповімо на запитання, а як вона досліджує політичну реальність. Це питання дуже складний і відноситься до розряду змісту методології політології.
Все, що пов’язано з питаннями «як», – це і є область методології, в даному випадку – методології політології. Отже, як досліджується політична реальність? І що таке ця сама політична реальність?
Вона являє собою, як ми вже з’ясували, різноманітний світ відносин, діяльності, поведінки, орієнтацій, комунікацій між людьми з приводу влади і управління суспільством в процесі досягнення спільної мети. Політика охоплює, по суті, всю реальність, але виділяє в ній для своєї пильної уваги тільки певні сторони цієї реальності – ті, які несуть в собі певну інформацію про владу, про державно-політичної організації суспільства, про політичні інститути, принципах, нормах, дія яких покликане забезпечити функціонування суспільства, взаємини між людьми, суспільством і державою.
Як все це досліджується, за допомогою яких методів політології? Методи в політології – це способи і підходи вивчення політичної реальності.
Отже, основні методи політології:
(1) аксіологічний – аналіз ціннісних аспектів політичних явищ і процесів;
(2) соціологічний – аналіз залежності політики від суспільства і її соціальних обусловленностей – видів людської діяльності, структури суспільства, його різних соціальних груп;
(3) системний – аналіз суспільства як кібернетичного «чорного ящика», саморегульованого співвідношенням сигналів «входу» і «виходу»;
(4) функціональний – аналіз залежності політичних явищ з навколишнім середовищем, наприклад між політикою і культурою даного народу, від відповідності яких залежать активність, мотивація та інші характеристики політичного життя суспільства;
(5) структурно-функціональний – розгляд політики як цілісної системи сукупності структурних елементів, що виконують в даній системі строго певні функції;
(6) інституційний – вивчення інститутів, за допомогою яких здійснюється політична діяльність;
(7) психологічний – вивчення залежності політичної поведінки і діяльності людей від їх індивідуальних психологічних особливостей;
(8) бихевиористский – аналіз політики шляхом конкретних досліджень політичної поведінки в різних соціальних і професійних групах;
(9) порівняльний – аналіз політичної реальності шляхом зіставлення однотипних політичних явищ і процесів з метою виявлення в них загального, особливого, одиничного;
(10) історичний – аналіз політичного минулого для моделювання політичного майбутнього;
(11) цивілізаційно-культурологічний – облік впливу на політику цивілізаційних і культурних чинників різних народів;
(12) емпіричний – аналіз політичних явищ і процесів за допомогою соціологічних опитувань, «кейс-стадії», «теорії ігор» та інших подібних методів.
Навіть простий перелік всіх цих методів дозволяє набагато глибше зрозуміти суть політології і політики. У цьому винятково важливе значення методології політології. З її допомогою досить просто сконструювати загальну методологічну схему аналізу будь-яких політичних явищ і процесів, в цілому політичної реальності. Ця схема включає в себе наступні найважливіші елементи:
(1) актуалізацію політичної онтології і предмета політологічного дослідження – уявлень про політичну реальність, політичних інститутах, суб’єктів і об’єктах політичної активності, їх утриманні та взаємозв’язку;
(2) дослідження політичної аксіології – систем цінностей учасників політичного процесу;
(3) використання певної політологічної парадигми – класичної (ліберальної), модерністської (соціальної інженерії), постмодерністської («скептичною» – політика для професіоналів, і тільки);
(4) застосування відповідного понятійного апарату політології та інших наук;
(5) обґрунтований вибір і використання певних методів політологічного дослідження.
Використання цієї загальної схеми дозволить нам отримувати експертне політичне знання і здійснювати (а) політичну аналітику, орієнтовану на дослідження поточного стану політичної реальності; (б) прогностику, орієнтовану на дослідження можливого майбутнього (майбутніх) стану (станів) політичної реальності.