1. Моя освіта – реферати, конспекти, доповіді
  2. Політологія
  3. Маастрихтський договір і утворення Європейського союзу

Маастрихтський договір і утворення Європейського союзу

27 лютого 1992 року країни – члени Європейського Співтовариства (Бельгія, Данія, Німеччина, Греція, Іспанія, Франція, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Великобританія) уклали в Маастріхті (Нідерланди) Договір про заснування ЄС – Маастрихтський договір, який вступив в силу в листопаді 1993 р Затримка з ратифікацією була викликана негативними результатами референдуму в Данії, що призвело до проведення повторного опитування, що дав позитивні результати. Крім того, в ряді держав-учасників в зв’язку з підписанням Маастрихтського договору потрібно внести серйозні зміни в тексти національних заснованих законів (наприклад, конституції Франції, ФРН).
Варто особливо підкреслити, що Маастрихтський договір не скасовує і не замінює Паризький договір 1951 року та обидва Римських договору 1957 року, а також Єдиний європейський акт 1986 Формально він створює нову структуру – Європейський союз – і одночасно вносить зміни і доповнення до установчих договори. Однак все чотири договори зберігають силу. Більш того, Європейський союз не має міжнародну правосуб’єктність і діє лише опосередковано, через Європейські співтовариства і держави – члени ЄС. По суті, ЄС був певною моделлю міждержавної регіональної інтеграції, реалізованої державами – учасниками Європейських Співтовариств. У літературі структура функціонування ЄС, затверджена Маастрихтським договором, отримала найменування системи трьох «опор».
Суть цієї структури полягає в наступному: організація Європейський союз створюється не як єдина конструкція (з єдиною правосуб’єктністю, компетенцією і т. Д.), А як сума трьох автономних правопорядков – трьох «опор».
Дані «опори» географічно охоплюють одні й ті ж країни (держави – члени ЄС), управляються одними і тими ж керівними органами, але функціонують за різними правилами з великим (перша «опора») або меншим (друга і третя «опори») обмеженням державного суверенітету [15] (рис. 2).
Перша «опора» ЄС – це Європейські співтовариства, що продовжили функціонувати на підставі власних установчих документів, підписаних ще в 1950-ті рр. Маастрихтський договір 1992 р слідом за Єдиним європейським актом 1986 р не відмінив їх, але лише скоригував і доповнив їх зміст. Якщо залишити за дужками ЄСВС (до 2002 р) і Євратом, роль яких в інтеграційному процесі досить обмежена, то перша «опора» може бути зведена в основному до однієї організації – Європейського співтовариства, як стало іменуватись згідно з Маастрихтським договором колишнє ЄЕС.
З вступу в силу Маастрихтського договору бере свій початок дуалізм «Європейське співтовариство – Європейський союз» (обидва в російськомовній літературі можуть позначатися абревіатурою ЄС [16]). До вступу в силу Лісабонського договору інститути ЄС здійснювали більшу частину своїх повноважень саме в рамках Європейського співтовариства на підставі положень Договору про заснування Європейського Співтовариства 1957 р
Така ж ситуація з міжнародними угодами ЄС, які в більшості своїй підписані від імені Європейського співтовариства або, рідше, Євратому і ЄОВС, що були формально самостійними суб’єктами міжнародного права. Саме Європейське співтовариство, а не ЄС, виступало офіційним членом СОТ (Світової організації торгівлі), ФАО (Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН) і ряду інших міжнародних організацій.
До відання інститутів ЄС на підставі Маастрихтського договору 1992 р ставилися дві неекономічні сфери інтеграції та співпраці, що розвитку в 1970-і рр .:
– Спільна зовнішня політика та політика безпеки (Спільна) – друга «опора»;
– Співпраця в галузі юстиції та внутрішніх справ – третя «опора».
Поряд зі створенням структури «трьох опор» Маастрихтський договір передбачав:
– Створення Економічного і валютного союзу;
– Формування загальної соціальної політики та розширення співпраці в соціальній сфері (охорона здоров’я, захист прав споживачів, політики в області зайнятості населення), а також в сфері культури і освіти;
– Введення європейського громадянства і надання громадянам держав-членів права обирати і бути обраними як до місцевих органів влади, так і до Європарламенту;
– Закріплення основних принципів права ЄС і непорушності правових досягнень Співтовариств, які утворюють правове надбання – aquis communautaire;
– Демократизація процесу прийняття рішень в Союзі і розширення повноважень Європарламенту. Проголошуючи однієї зі своїх найважливіших завдань завершення будівництва економічного і валютного союзу, Маастрихтський договір передбачає терміни введення єдиної валютної системи (ЄВС) і створення соотвествующей інституційної структури.
Детальний правове регулювання цих питань міститься в протоколах, які додаються до Маастрихтського договору. Нова валютна структура і її керівні органи визначаються в Протоколі про статут Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ) і Європейському центральному банку (ЄЦБ). Датою завершення будівництва валютного союзу і введення в обіг єдиної валютної одиниці на просторах Співтовариств визначили 1 січня 1999 р Незважаючи на виниклі складнощі в ході реалізації цього завдання, 1 січня 1999 року нова валюта була введена в безготівковий обіг, а з 1 січня 2002 м – в готівковий обіг (в 12 з 15 держав – членів ЄС) [17].
Маастрихтський договір залишив ряд невирішених питань, зокрема про природу Євросоюзу, порядку розширення Євросоюзу і прийняття нових членів, про реформування інститутів і системи його функціонування. Суперечливість його положень простежується в сфері спільної зовнішньої політики та політики безпеки, а також в області співпраці поліцій та судів у кримінально-правовій сфері. Відмінності стосуються таких важливих моментів, як джерела права, що застосовується в рамках системи трьох «опор», суб’єкти права, порядок прийняття і виконання рішень. Результатом стала диверсифікація правового режиму установлений права ЄС не тільки по вертикалі, але і по горизонталі. Звідси випливають відмінності в змісті понять «права ЄС» і «права Європейських співтовариств». З плином часу і внесенням змін до установчих договорів ці відмінності і суперечності були кілька згладжені [18].

ПОДІЛИТИСЯ: