Культурологічний напрям: Вебер

Видатний німецький соціолог і політолог Макс Вебер (1864- 1920) плідно використовував інший аспект соціологічного підходу до політики, угледівши основу її походження не в економічних, а в культурних і релігійних факторах, – культурологічний підхід. При характеристиці класів, їх політичної активності він враховував не тільки їх ставлення до засобів виробництва, як Маркс, але й соціальні показники: соціальну самооцінку, різні ціннісні орієнтації.

Звичайно, розглядати суб’єктивний сенс, який люди вкладають у свої дії, непросто. Але в цьому і полягає складність завдань соціолога, який повинен вміти розуміти і тлумачити дії людей, проникати в той зміст, який вони в ці дії вкладають.

При цьому загальний інтерес соціальної групи представлявся у Вебера як збалансований підсумок інтересів всіх індивідів даної соціальної групи. Свій соціально-психологічний підхід до дослідження суспільних процесів він визначав як розуміє соціологію.

У своїй широко відомій роботі «Протестантська етика і дух капіталізму» Вебер стверджує, що, пізнавши панівні ідеї кожної епохи, можна пояснити призначення існуючих політичних інститутів. Так, ліберальна демократія, на його думку, нерозривно пов’язана з протестантської релігійної етикою, культурою консенсусу, духом індивідуалізму.

Політологія: підручник для студентів вузів – img_16.jpg
М. Вебер

Враховуючи роль конфлікту в соціально-політичному житті, Вебер все ж головну роль відводив консенсусу, який грунтується на цінностях, що розділяються більшістю населення. Пошук консенсусу – головна мета політики.

Поділяючи позицію, висловлену ще Аристотелем, Вебер вважав, що основним носієм цього консенсусу є середні шари – опора громадянського суспільства та соціальна основа політичної стабільності. Революцію він розглядав як аномалію суспільного життя.

Будучи прихильником парламентської демократії, Вебер вважав, що зміцнювати її здатний харизматичний лідер (харизма в перекладі з грецького означає «божественний дар, благодать»), обраний прямим голосуванням народу, тобто так званим плебісцитним шляхом. Харизматичного лідера відрізняють деякі виняткові здібності, що викликають до нього з боку населення виняткову відданість і віру. Ідея парламентської демократії з харизматичним лідером на чолі замислювалася для забезпечення єдності суспільства і його стабільності. Однак, як виявилося на практиці, вона стала однією з передумов встановлення в Німеччині фашистської диктатури з Гітлером на чолі.

Посилання на основну публікацію