Криза права як проблема теоретичної юриспруденції

В умовах глобалізації широке поширення одержав теза про кризу права. Його прояви вбачають практично у всіх значимих сферах життя: руйнуванні історично сформованої системи міжнародного права; зростання конфлікту міжнародного та національного права і деформації останнього під впливом інтеграційних процесів (розмивання поняття суверенітету). Звертають увагу на ерозію традиційної, культурної, релігійної та національної ідентичності в сучасній Європі, проблеми якої виявляється важко дозволити в рамках колишньої демократичної легітимності і доктрини прав людини. Розширюються можливості маніпулювання електоратом (в умовах інформаційного суспільства та розвитку масових комунікацій), пов’язані з феноменом медіально-плебісцитарного вождизму, медіа-партій або навіть необонапартізма, роблять сучасну ситуацію типологічно подібною до тієї, яка існувала на початку XX ст. і інтерпретувалася як «криза права», «криза в праві» і «криза парламентаризму» [28].
З’ясувалося, що прийняття правової системи, навіть самої ліберальної, не їсти гарантія від повороту назад. Констатація цього факту змусила теоретичну думку звернутися до аналізу виникнення конфліктів і протиріч у праві, соціально-психологічним та соціальним основам стабільності правового порядку, співвідношенню правових і політичних аспектів соціального регулювання, інститутам, здатним виконувати роль гаранта конституційності законів, а також спеціальному аналізу екстремальних ситуацій ( диктатура, надзвичайний стан), що означали відмову від правової спадкоємності і використання позаконституційних (або навіть антиконституційних) методів. Колишня еволюційна теорія розвитку права пішла в минуле: вся історія права виявлялася історією переворотів в праві, розривом спадкоємності окремих правопорядков.
На рубежі ХІХ – ХХ ст. дана проблема стала центральною для таких мислителів, як Г. Еллінек, П. Лабанд, а пізніше М. Вебер, Р. Сменд і К. Шмітт у Німеччині та Австрії, А. Есмен, Л. Дюгі, М. Оріу і Р. Карре де Мальберг у Франції, Г. Ласки в Англії, В. Парето і Дель Веккіо в Італії, Л.І. Петражицький, П.І. Новгородцев і М.Я. Острогорский в Росії [29]. Дослідники констатують наявність кризи права і висувають різні концепції його пояснення. У класичній правової думки представлений ряд основних теоретичних моделей кризи, які доцільно реконструювати і проаналізувати з сучасних позицій.
Криза права як цілісної системи норм включає ряд стадій: існуюче єдність, його розпад і відновлення системи на новій основі. Теорія кризи покликана відповісти на питання про те, чому відбувається розпад цілісної системи норм; які чинники управляють цим процесом; чи можна зупинити або сповільнити процес розпаду; за яких умов відновлення єдності системи норм веде до відновлення старого, а при яких – нового права.
У завдання даної статті входить відповідь на питання, якою мірою класичні теорії кризи права, розроблені в той час, пояснюють параметри сучасної кризи і які можливі конструктивні підходи до такого пояснення.

Посилання на основну публікацію