Концепція В. Парето

Кілька відмінну від Москва позицію займав В. Парето. Його концепція правлячої еліти, яку він часто іменує «аристократією», більш психологична. Істотним чинником утвердження «аристократії» Парето вважав її психологічні якості й уміння. Для позначення їх він використовує спеціальний термін – «залишки». До «залишкам» Парето відносить різні прояви почуттів, афектів, інстинктів, сукупність яких утворює «формулу правління» правлячої еліти. Вона дозволяє утримуватися при владі «найбільш сильним, енергійним, здатним як в хорошому, так і в поганому ставленні людям» [69].
«Формула правління» служить також виправданню влади правлячої еліти, доданню їй в очах більшості більшою легітимності. При цьому свої справжні наміри правляча еліта, як правило, приховує. Вона зображує себе лідером всіх пригноблюваних і запевняє, що «діє в ім’я загального блага» [70]. Всі сучасні суспільства, за словами Парето, відрізняються природою своїх правлячих еліт. Керуючи більшістю, еліти вдаються до сили й хитрості.
Парето використовує відому типологію «правлячих государів» італійського мислителя XVI ст. Н. Макіавеллі, який подразделял їх на «левів» і «лисиць».
«Леви» – це такі еліти, які керують за допомогою насильства, нерівномірно розподіляючи матеріальні цінності суспільства, а також влада, престиж, почесті. На відміну від них «лисиці» – це еліти, що підтримують свою владу за допомогою хитрості, підступності, спритності, політико-фінансових комбінацій. Вони правлять при демократичних режимах, які Парето іменував «плутодемократіческімі» [71].
Постійне суперництво правлячих еліт, їх безперервна зміна і циркуляція дозволяють, на думку Парето, зрозуміти історичне рух суспільства. Воно постає як «історія зміни аристократий», які підносяться, досягають влади, користуються нею, занепадають і замінюються новим правлячим привілейованим меншістю [72].

Посилання на основну публікацію