Класифікація парламентів

Як правило, класифікація парламентів будується на обліку їх взаємовідносин з виконавчою владою. Виділяють такі види парламентів: домінуючі парламенти; автономні парламенти; обмежено автономні парламенти; підлеглі парламенти.

Автономні парламенти
Прикладом таких парламентів є Конгрес США і шведський риксдаг. Такі парламенти досить повно контролюють законодавчий процес, але вони не володіють повноваженнями для «повалення» уряду.
Що характерно для американського парламенту?
Насамперед слід сказати про те, що президент країни як глава виконавчої влади не володіє такими повноваженнями, які дозволяли б йому активно втручатися в законотворчість.
По-друге, парламентарії в США володіють широкою свободою при голосуванні проектів законів. Вони не зобов’язані суворо підкорятися партіям, до яких вони належать. І тому вони не завжди підтримують президента при голосуванні.
По-третє, значну роль у діяльності Конгресу грають парламентські комісії і комітети, члени яких, будучи професіоналами досить високого класу, діють найчастіше самостійно.
Дещо інша основа для автономного положення парламенту в системі влади історично склалася в Швеції і деяких інших країнах. В рамках парламентської системи, наприклад у скандинавських країнах, склалася практика міжгрупових консультацій з основних політичних питань у рамках парламенту.

Обмежено автономні парламенти
Прикладом такого роду парламентів є Великобританія. Для таких парламентів характерна конфронтація між урядом і опозицією. Уряд, спираючись на більшість у парламенті, задає тон у його роботі. При цьому парламентарії голосують в суворій відповідності з інтересами партії та уряду. А тому підсумки голосування в парламенті завжди вирішені наперед. Роль британської палати громад – не правити, а, скоріше, докучати виконавчої влади запитами, обговореннями прийнятих рішень і критикою уряду.

Підлеглі парламенти
Професор Г. В. Голосів наводить два приклади таких парламентів – Національні збори Франції (V Республіка) і парламент Кенії. Виходить так, що такий парламент може діяти і в умовах ліберальної демократії, і в умовах авторитаризму. Тут виконавча влада явно переважає над парламентом. У Франції, де сильні демократичні традиції, обмеження повноважень парламенту було пов’язано з прагненням правлячих кіл подолати параліч влади в роки IV Республіки. Ситуація почала змінюватися лише тоді, коли президенту Ф. Міттерана – лідеру Соціалістичної партії, довелося співіснувати з правим парламентською більшістю і правим урядом, який очолив тоді (1986) Жак Ширак. Тим самим була відкрита «парламентська фаза» прем’єрсько-президентської системи.
У чому суть такої системи? Відсутність партійного контролю з боку виконавчої влади дозволило Національним зборам вести «свою гру». Пізніше така ж ситуація повторилася вже в роки президентства Жака Ширака (1996 г.), лідера правих сил, коли Національні збори було лівим, а главою уряду – соціаліст Ліонель Жоспен.
У Кенії парламент позбавлений можливості критикувати уряд. Це не безпечно. У такій ситуації представницьке зібрання є сполучною ланкою між центральною владою та сільської глибинкою. Законодавці виступають як захисники своїх виборців у столиці, вибивають субсидії і т. П.

Повністю підлеглі парламенти
Такі парламенти характерні для деяких військових (Бразилія на початку 1980-х рр.), Багатьох популістських (наприклад Танзанія) і всіх егалітарної-авторитарних режимів. Іншими словами: такі парламенти існують, по суті, у всіх авторитарних режимах. Це повною мірою відноситься і до парламенту в СРСР, який працював під керівництвом ЦК КПРС. Таким парламентам немає необхідності працювати на професійній основі. Пленарні, або сесійні, засідання проводяться вкрай рідко. Вони бувають короткостроковими і багато в чому формальними. До того ж вони не володіють правами на формування уряду. Їх призначення зводиться до легітимації політичного режиму і санкціонування його заходів [437].

Посилання на основну публікацію