Функції Європарламенту

Відповідно до установчих документів ЄС в редакції Лісабонського договору в механізмі управління ЄС Європейський парламент покликаний здійснювати чотири функції (параграф 1 ст. 14 Договору про ЄС):
– Спільно з Радою ЄС – законодавчу і бюджетну функції;
– Самостійно – функції політичного контролю та консультативну.
а) Законодавча функція полягає в участі Європарламенту у виданні законодавчих актів ЄС в формі регламентів, директив, а також рішень. Форми такої участі розрізняються залежно від того, в рамках якої законодавчої процедури приймається рішення.
В рамках звичайної законодавчої процедури (параграф 1 ст. 289 Договору про функціонування ЄС) Європарламент приймає рішення спільно з Радою ЄС за пропозицією Комісії. Зазначена процедура є аналогом процедури спільного прийняття рішень, використовуваної до вступу Лісабонського договору в силу (колишня ст. 251 Договору про заснування Європейського Співтовариства).
В рамках спеціальної законодавчої процедури (параграф 2 ст. 289 Договору про функціонування ЄС) Європарламент бере участь в прийнятті нормативних актів наступним чином:
– Шляхом проведення парламентських читань при прийнятті законодавчих актів одноосібно Радою ЄС після консультацій з Європарламентом (думка Європарламенту має лише консультативний характер, а поправки і заперечення Європарламенту можуть зіграти роль відкладального вето, т. Е. Послужити причиною відстрочення прийняття консультативного висновку, що Європарламент згідно прецедентному праву Суду Європейських співтовариств повинен винести в «розумний строк», що досягає на практиці декількох місяців);
– Шляхом прийняття нормативних актів одноосібно після їх схвалення Радою ЄС;
– Шляхом схвалення нормативних актів, прийнятих одноосібно Радою ЄС, після схвалення Європарламентом.
На відміну від національних парламентів функція законодавчої ініціативи Європарламенту обмежена. Європарламент не може безпосередньо вносити свої власні законопроекти для обговорення і прийняття по ним рішень. Відповідно до ст. 225 Договору про функціонування ЄС Європарламент може тільки запитувати у Комісії пропозиції щодо питань, які, на думку Європарламенту, вимагають підготовки акту ЄС. Якщо Комісія не представляє пропозицій, то вона зобов’язана повідомити Європарламенту про причини такого кроку. Іншими словами, Європарламент може «вимагати від Комісії прояви законодавчої ініціативи». Право законодавчої ініціативи надається Європарламенту тільки в разі розробки законопроекту про загальних прямих виборах до Європарламенту відповідно до ст. 223 Договору про функціонування ЄС.
б) Бюджетна функція – прийняття бюджету ЄС і контроль над його виконанням.
З урахуванням особливого предмета і значення бюджету ЄС (розпис доходів і витрат на наступний фінансовий рік) розробка і прийняття бюджету повинні проводитися в рамках особливої «бюджетної процедури» (ст. 314 Договору про функціонування ЄС). Остання подібна до звичайної законодавчої процедури в тому, що передбачає спільне затвердження бюджету Європарламентом і Радою ЄС (такий порядок був встановлений ще в 1970-ті рр.).
Граничні розміри бюджетних витрат фіксує багаторічний фінансовий рамковий план, який затверджується Радою ЄС після схвалення Європейського парламенту (другий варіант процедури санкціонування як різновиду спеціальної законодавчої процедури). Термін дії фінансового плану – не менше п’яти років (ст. 312 Договору про функціонування ЄС).
Повноваження Європарламенту в області контролю за виконанням бюджету полягають в тому, що саме Європарламент за рекомендацією Ради ЄС стверджує виконання бюджету Комісією. Це повноваження, як показує практика, є досить дієвим інструментом в руках європейських депутатів з контролю за фінансовими операціями Комісії.
Лісабонський договір 2007 р не зачепила права Європарламенту в області джерел дохідної частини бюджету ЄС. Хоча ЄС ще з початку 1970-х рр. перейшов на фінансування з власних ресурсів, категорії цих ресурсів визначає спеціальний нормативний акт Ради ЄС (рішення про систему власних ресурсів). Згаданий акт може вступити в силу тільки після ратифікації державами-членами. Роль Європарламенту в його підготовці обмежується консультаціями (другий абзац ст. 311 Договору про функціонування ЄС).
в) Функція політичного контролю – одне з найважливіших напрямків діяльності всіх парламентів, що випливає з їх демократичної природи.
Європарламент в якості представницького інституту ЄС здійснює політичний контроль насамперед за Комісією. Результатом цього контролю може стати винесення Комісії вотуму недовіри – важлива прерогатива, якою Європарламент мав спочатку, але ще жодного разу не скористався, не в останню чергу через складну процедуру (ст. 234 Договору про функціонування ЄС). Зокрема, для прийняття вотуму недовіри необхідно 2/3 поданих голосів, що представляють одночасно абсолютна більшість від загального складу депутатів Європарламенту.
Важливі контрольні прерогативами Європарламенту є його право звертатися з питаннями до Комісії та Раді ЄС, а також право засновувати зі свого складу слідчі комісії для розслідування зловживань вході застосування права ЄС.
У контексті взаємин Європарламенту з Комісією вельми серйозним важелем впливу в руках європейських депутатів служить право обирати Голову Комісії. Це право в силу його особливої політичної ваги входить в ряд основних функцій Європарламенту (параграф 1 ст. 14 Договору про ЄС). Окремої вотуму довіри з боку Європарламенту вимагає і затвердження складу Комісії в цілому.
г) Консультативна функція – найстаріша з функцій Європарламенту, за допомогою якої він бере участь в обговоренні та прийнятті рішень на рівні ЄС, але з правом дорадчого голосу (в формі консультативних висновків і / або юридично не обов’язкових резолюцій).
З початку 50-х рр. і до початку 70-х рр. XX ст. консультативна функція і однойменна процедура були єдиною формою участі Європарламенту в законодавчому процесі Європейських співтовариств, а також в прийнятті інших рішень на європейському рівні.
Лісабонський договір зберігає за Європейським парламентом консультативні повноваження щодо наступних питань:
• прийняття законодавчих актів ЄС в рамках консультативної процедури (див. Вище);
• прийняття інших актів цивільного законодавства ЄС в тих випадках, коли установчі документи вимагають попереднього проведення консультацій з Європейським парламентом, які носять рекомендаційний характер (наприклад, регламенти Ради про застосування правил, що стосуються державної допомоги підприємствам, або рішення Ради ЄС про створення спільних підприємств (ст. 109 і 188 Договору про функціонування ЄС));
• формування деяких органів, члени яких призначаються спільно державами-членами або іншими інститутами ЄС після консультації з Європарламентом (наприклад, при призначенні Дирекції, в тому числі Голови Європейського центрального банку, членів Рахункової палати);
• більшості заходів в сфері зовнішньої політики ЄС, в тому числі укладення угод з третіми країнами і міжнародними організаціями (крім найважливіших міжнародних угод ЄС, які вимагають попереднього схвалення Європейського парламенту).

Посилання на основну публікацію