Функції політичної свідомості

Функції політичної свідомості задаються його місцем у структурі політичного життя. Адже політика – це насамперед діяльність соціальних груп та індивідів за погодженням своїх суперечливих інтересів. А діємо ми, завжди спираючись на певні уявлення про реальність, з якою збираємося щось зробити. Тобто цю реальність треба щонайменше знати і вміти адекватно її оцінити. Ну а далі потрібно визначити мету дії, вибрати відповідні кошти і спланувати послідовність кроків для її досягнення. Чим, власне, і займається постійно нашу свідомість, у тому числі і в політичній своїй формі.

Специфіка політичної свідомості полягає в тому, що в ній свідомість має справу не з природного, а з соціальною реальністю. Багато проблем з її відтворенням і оцінкою обумовлені тим, що ця реальність набагато менш стійка і постійна, ніж природна, вона далеко не так однозначна, в ній потужно проявлений суб’єктивний фактор і т.д. З іншого боку, політична реальність більш прозора для аналізу (оскільки інтереси соціальних груп та індивідів цілком просчітиваеми), вона набагато легше піддається проектування і перебудові, а також надає більше можливостей для коригування невдалих дій.

Варто звернути увагу і на той факт, що політична свідомість не є чимось зовнішнім, що знаходяться «над» політичною реальністю. Воно саме є невід’ємна частина цієї реальності. Частина дуже своєрідна, можна сказати «наскрізна» або універсальна, підтримуюча функціонування всіх компонентів політичної системи. Ця «універсальність» політичної свідомості проявляється в безлічі виконуваних ним функцій. Основними серед них є наступні:

(1) пізнавальна – реалізує потребу людей у ​​знанні сутності і характеру політичного устрою суспільства,

включає буденний і теоретичний рівні аналізу політичної практики, виявлення її особливостей, закономірностей, тенденцій розвитку і т.д .;

(2) програмно-цільова – визначає цілі, що відповідають інтересам різних соціальних груп і суспільства в цілому, розробляє програми, стратегію і тактику досягнення проголошених цілей;

(3) оціночно-критична – виробляє ставлення індивідів і груп до політичного життя і конкретним політичним подіям;

(4) нормотворча – фіксує і закріплює допустимі в даному суспільстві норми, зразки, моделі політичної поведінки;

(5) аксіологічна – виробляє системи політичних цінностей, що визначають значимість окремих особливостей і форм влаштування політичного життя (патріотизм, громадянськість, демократизм, парламентаризм, політичні плюралізм і толерантність та ін.);

(6) прогностична – створює основу для передбачення змісту і характеру розвитку політичних процесів;

(7) орієнтує – дозволяє індивідам і групам самовизначитися в існуючій системі політичних відносин і взаємодій, а також поглядів, теорій, ідеологій і пр .;

(8) комунікативна – забезпечує через інформаційні потоки канали зв’язку і взаємодії між різними суб’єктами політики;

(9) мобілізуюча – спонукає людей до політично активної поведінки, до участі в різних формах політичних дій з метою захисту індивідуальних і групових інтересів та ін.

Всі ці функції з’являються у політичної свідомості, звичайно, не одномоментно. Вони «дозрівають» у міру історичного зростання і ускладнення всієї політичної системи. Ступінь розкритості цих функцій залежить також і від характеру політичних процесів. У різних політичних системах окремі функції політичної свідомості виявляються більш затребуваними, ніж інші. Ясно, наприклад, що оціночно-критична, комунікативна та пізнавальна функції в демократичній системі будуть розгорнуті більш широко, ніж в тоталітарній чи авторитарної. У перехідні періоди, коли змінюється характер політичної системи, особливої ​​ваги і значення набувають такі функції, як програмно-цільова, мобілізуюча, нормотворча.

Виконуючи свої різноманітні функції, політична свідомість не просто відтворює і оцінює політичну реальність, але й одночасно активно впливає на неї, формуючи певні вимоги до неї, створюючи моделі перебудови політичних порядків. Перефразовуючи класиків (марксизму), можна сказати, що політична свідомість не тільки відображає, а й творить політичну реальність. Однак оцінювати креативну роль свідомості в політиці слід з відомою мірою обережності. Віддавати йому головну роль «творця» політики, думати, що всі політичні проблеми можна вирішити, придумавши, сконструювавши якусь досконалу модель держави (як це робив свого часу Платон), на сьогоднішньому рівні політологічних знань буде великий наївністю. Все, звичайно, набагато складніше. І політична свідомість не тільки «креативу». Моделювання, проектування політичних порядків відбувається в основному в ідеологіях, на теоретичному рівні. Але неминуче залучаємо в політику багатомільйонні маси людей – зовсім не теоретики. Вони реагують на події часто спонтанно, імпульсивно, спираючись на доступні їм форми масової свідомості. Саме там виникають перші імпульси до зміни існуючих політичних порядків, що стимулюють, у свою чергу, активність «конструкторів» політичної реальності – ідеологів та теоретиків. Виникають ці імпульси об’єктивно і діють здебільшого стихійно, малоконтрольованої. Це область політичної психології (як рівня політичної свідомості і як спеціальної науки з такою назвою, що вивчає особливості прояву психіки людей, зумовлені їх включенням до соціальні групи). Розглядом суспільно-психологічного рівня політичної свідомості ми і завершимо цю главу.

Посилання на основну публікацію