Елітарна модель демократії

Засновники цієї теорії – Макс Вебер (1864-1920) і Йозеф Шумпетер (1883-1950). Вебер запропонував модель, в якій демократія є способом обрання лідерів і способом додання їх влади легітимного характеру. Він відмовився від класичної ліберальної концепції демократії і звернув увагу на проблему відбору політичної еліти, здатної приборкати бюрократію і підпорядкувати її своїм цілям.

На його думку, саме демократія дає народу можливість вибору між конкуруючими елітами і вождями.

Але класичний вид елітарної моделі демократії надав Шумпетер. Дану концепцію він назвав «теорією змагаються лідерів» і визначив її класичну формулу: демократія – це суперництво еліт за голоси виборців.

У всіх елітарних теоріях демократія виступає не як правління народу, а як правління еліт, але за згодою народу.

Тому єдина форма участі пересічних громадян у політичному процесі – це вибори лідерів, а все інше – справа обраної ним еліти. Приймати рішення повинен не народ, а компетентна і досвідчена еліта при обмеженому контролі виборців. Таким чином, демократія – це засіб, інструмент для того, щоб дати відчути пануючої еліти свою відповідальність за прийняття рішень.

Переваги цієї моделі пов’язують, насамперед, з компетентністю і відповідальністю правлячої еліти, а також з охороною суспільства від стихійних настроїв і кон’юнктурних інтересів мас.

Критиці піддаються наступні положення цієї концепції:

(1) маси захищені від реальної участі в повсякденній політиці, а також відповідальності за прийняття рішень, які покладаються на еліту, іншими словами, знижується роль громадян у демократичному процесі;

(2) маси відчужуються від політики, настає політична апатія;

(3) в період між виборами громадяни відсторонюються від політики;

(4) неминучість бюрократизації влади, можливість її підкупу та корупції;

(5) можливість збільшення елементів авторитаризації і олігархізації влади.

Посилання на основну публікацію