1. Моя освіта – реферати, конспекти, доповіді
  2. Політологія
  3. Договір про злиття і подальший розвиток регіональної економічної інтеграції

Договір про злиття і подальший розвиток регіональної економічної інтеграції

З моменту вступу в силу Римських договорів існували три різних Співтовариства – ЄОВС, ЄЕС і Євратом, які об’єднували одні і ті ж держави, але функціонували автономно, кожне відповідно до своїх установчих документів, що визначав сферу діяльності, цілі та методи, а також організаційну структуру. Поряд з органами управління, які діють виключно в рамках відповідного співтовариства, були створені два загальних для зазначених організацій інституту – Парламентська асамблея і Суд Європейських співтовариств.
У 1965 р в Брюсселі було підписано Договір про заснування єдиний Раду і єдину Комісію Європейських співтовариств. Цей акт, іменований зазвичай Договором про злиття, об’єднав головні інститути трьох Співтовариств в єдину систему. Договір вступив в силу з 1 липня 1967 року і з цього моменту відбулося об’єднання виконавчих органів трьох Співтовариств в єдині інституції. Замість двох Комісій (ЄЕС і Євратом) і Верховного органу ЄОВС створена Комісія Європейських співтовариств і точно таким же способом була заснована Рада Європейських співтовариств. Відповідно до Договору про злиття відбулося і об’єднання трьох бюджетів в «загальний бюджет Європейських співтовариств». Однак фінансове злиття було неповним, оскільки ЄОВС зберіг свій операційний бюджет.
З набранням чинності Договору про злиття три Співтовариства de facto стали являти собою єдину організацію, керовану загальними органами. Рада, Комісія, Асамблея (Парламент) і Суд Європейських співтовариств керувалися нормами Договору про ЄОВС – в питаннях, що належать до сфери вугілля і сталі, нормами Договору про Евратоме – в питаннях атомної енергетики, або найчастіше нормами Договору про ЄЕС по всіх інших питаннях. З цього моменту можна говорити про те, що Європейське співтовариство (ЄЕС) отримало право на своє самостійне існування.
Отже, до кінця 60-х рр. XX ст. процес формування основ інтеграційного європейського суспільства був завершений. Перед країнами-учасницями постало питання про вибір подальших шляхів спільного розвитку і інтеграції.
Теоретична модель, розроблена західними економістами, передбачала чотири етапи європейської економічної інтеграції (табл. 2).

Однак економічні та політичні реалії внесли корективи в цю схему. Першим етапом, як уже зазначалося, стало створення спільного ринку вугілля і сталі, т. Е. Інтеграція в рамках двох секторів промисловості. Відразу за ним послідувало формування Митного союзу (ЄЕС), всередині якого була створена і зона вільного руху товарів. Реалізуючи цілі ЄЕС, його учасники обрали варіант ступеневої зниження загального рівня митних тарифів у взаємній торгівлі. Перше зниження на 10% було здійснено 1 січня 1959 р Далі тарифи знижувалися майже щорічно, і паралельно скорочувався розрив між усередненими і національними рівнями тарифів. В результаті з 1 липня 1968 р внутрішня торгівля в Співтоваристві стає безмитної, а на його зовнішніх кордонах вводиться Загальний зовнішній митний тариф, який ознаменував закінчення терміну створення Митного союзу.
На рубежі 1960-1970-х рр. розпочався третій раунд переговорів про вступ до Європейські співтовариства Великобританії, Данії, Ірландії і Норвегії, який завершився підписанням чотирьох двосторонніх договорів. Норвегія так і не увійшла в Співтовариства, так як національний референдум незначною більшістю відкинув підписаний урядом договір, а решта три країни стали членами Співтовариств. З 1 січня 1973 г. «шістка» перетворилася в «дев’ятку».
В цей же час була зроблена перша спроба переходу держав – членів Європейських співтовариств на ще більш високу, ніж загальний ринок, ступінь економічної інтеграції – «економічний і валютний союз». Створити економічний і валютний союз до 1980 р як планувалося в той період, державам-членам не вдалося, не в останню чергу з огляду на світової енергетичної та валютно-економічної кризи 1970-х рр. Однак саме в 1970-і рр. формується Європейська валютна система (ЄВС). Її головним інструментом стає Європейський фонд регіонального розвитку (ЄФРР), створений в 1975 р Основними елементами ЄВС стали механізм підтримки стабільних обмінних курсів національних валют держав – членів Співтовариства і загальна «кошика валют» – ЕКЮ (англ. European Currency Unit – Європейська валютна одиниця ) [13].
У 1979 р відбулися перші прямі вибори до Європейського парламенту. У 1984 р була розпочата реформа Спільної сільськогосподарської політики і прийнята Перша рамкова програма науково-технічного розвитку на 1984-1987 рр., Що поклала початок координації дій до співпраці держав-членів у цій галузі.
На період 1970-х рр. також доводиться освоєння державами – членами Європейського Співтовариства нових інтеграційних проектів, що виходять за рамки економічної сфери життя. Ними стали спільна європейська зовнішня політика і співробітництво у правоохоронній сфері.
Перша була покликана домогтися того, щоб держави – члени Співтовариства виступали єдиним блоком на міжнародній арені і за рахунок цього забезпечили собі більший вплив на міжнародній арені, в тому числі в питаннях підтримання миру і безпеки на планеті в цілому.
Співробітництво у правоохоронній сфері та відповідні інтеграційні заходи стали неминучими в міру створення єдиного економічного простору (спільного ринку), яке робить державні кордони все більш прозорими не тільки для законослухняних осіб (підприємців, найманих працівників та ін.), Але і для транснаціональної злочинності.
Вищезазначені нові області інтеграції не були включені до організаційну структуру Європейських співтовариств і освоювалися державами-членами за допомогою спеціальних механізмів, які не мали спочатку нормативно-правового регулювання. Для розробки європейської зовнішньої політики в 1970 р держави-члени утворили Європейське політичне співробітництво (ЄПС). Цей координаційний механізм функціонував на основі спільних політичних декларацій, схвалених на рівні глав держав / урядів або міністрів закордонних справ держав-членів. ЄПС отримало правову основу тільки в 1986 р під час підписання Єдиного європейського акта (див. Нижче), спеціальний розділ якого був присвячений співпраці держав-членів в області зовнішньої політики. Подібним чином правоохоронне співробітництво держав-членів здійснювалося ними через спільні робочі групи у складі керівників або співробітників національних міністерств внутрішніх справ та інших компетентних відомств. Ця співпраця була юридично визнано в якості самостійного напрямку інтеграції лише в 1992 р під час підписання Договору про заснування ЄС.

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Політична культура