Ціннісний підхід

На відміну від макиавеллистского ціннісний підхід вважає еліту не тільки «організованим керуючим меншістю», але і найбільш творчої та продуктивної частиною суспільства, наділеної високими інтелектуальними і моральними якостями. Цей підхід більш тяжіє до деяких положень Р. Міхельса, який наділяв еліту особливими «аристократичними рисами», як інтелектуальними, так і моральними.

До представників ціннісного підходу можна віднести іспанського філософа і соціолога Хосе Ортега-і-Гассета (1883-1955), який протиставляв духовну еліту, творящую культурні цінності, пасивної керованої масі, несвідомо наступній стандартизованим звичаям і звичкам.

Головна мета людської діяльності у всіх вимірах життя, вважав Хосе Ортега-і-Гассет, – це творчість, відкриття і втілення в життя нових цінностей. Тому всяке суспільство і всяка епоха – «це, насамперед, система предрасположенностей, все інше працює на них» [77]. І якщо більшість людей приречені бути звичайними: просто лікарями, просто художниками, просто людьми, то духовна еліта наділена особливою життєвою силою. Вона не йде на поводу у власних звичок і загальноприйнятих звичаїв. Навпаки, підкоряючись «внутрішньому імперативу», вона намагається бути краще, вимогливіше до себе, оскільки володіє справжнім «покликанням до самовдосконалення» [78].

Прихильником ціннісного підходу був і російський релігійний філософ Микола Олександрович Бердяєв (1874-1948), який намагався виявити якісні показники еліти, що визначають її вплив на соціально-політичну та духовне життя суспільства.

Згідно Бердяєвим, в історії діє якийсь «моральний закон», дух якого завжди виражається через «якісний підбір особистостей, через обрані особистості» [79]. Ці особистості утворюють «аристократію» – якусь духовно і фізично привілейовану групу, що має такими рисами, як духовну шляхетність, щедрість, жертовність, свідомість своєї гідності, вміння «служити людині і світу» [80].

Аристократія, за Бердяєвим, може мати декілька різних ступенів, і кожна група в суспільстві може виділяти свою власну аристократію. Однак існують такі типи «істинної аристократії», які виконують особливу роль. Це соціально-історична аристократія («екзотерична»), «діюча в зовнішньому історичному плані», і вища – духовна аристократія («езотерична»), яка утворюється і діє «у внутрішньому сокровенне плані», де починається всяка творчість [81].

Перед кожним суспільством, і монархічним і демократичним, на думку Бердяєва, стоїть завдання підбору і зміцнення «істинної аристократії». Саме вона може стати «керівної аристократією», так як влада повинна належати кращим обраним особистостям, на які покладається велика відповідальність і які покладають на себе великі обов’язки.

Ціннісний підхід до проблеми елітарності суспільства, як і макиавеллистский, неодноразово піддавався критиці у вітчизняній і західній політології за абсолютизацію ролі правлячої еліти в суспільстві і її жорстке протиставлення пасивному більшості.

Посилання на основну публікацію