Чотири концепції походження політики

Чому ж на певному етапі розвитку людського суспільства виникла політика? Існують різні відповіді на це питання. Найбільш поширені чотирьох концепції походження політики:

  • (1) теологічна;
  • (2) антропологічна;
  • (3) психологічна;
  • (4) соціологічна.

Розглянемо коротко зміст кожної з цих концепцій.

Найпростіша з них – теологічна, або креаціоністська, релігійна. Її приймають досі віруючі, релігійно налаштовані люди. Вона пояснює походження держави і політики так само, як і походження самої людини, – божественної волею, актом божественного творіння. Викладаючи цю концепцію, один з «батьків християнської церкви» – Аврелій Августин (354 430) писав, що зразком для існуючого «граду земного» є «град Божий», тобто одвічно існуюче в потойбічному світі держава небесне, роль монарха у якому виконує Бог. З настанням до людей Ісуса Христа недосконалий «земний град» у вигляді реально існуючих держав, де владою користуються егоїсти і користолюбці, повинен перетворитися за зразком ідеального «Граду небесного». Це перетворення вже почалося, згідно з поглядами Аврелія Августина, завдяки зусиллям Церкви, найближче за своїм устроєм стоїть до «граду небесному», але повністю воно завершиться тільки з другим пришестям Христа, коли праведники відокремляться від грішників у день Страшного суду і на землі утвердиться той же порядок, що і в «Граді небесному».

Незважаючи на свою наївність, ця концепція походження і розвитку політики користувалася значним впливом аж до Нового часу і в якійсь мірі зберегла свій вплив досі.

З часом з’явилася і стала поширюватися все ширше інша, антропологічна трактування, що зв’язувала походження політики не з Богом, а з людиною. Так, Аристотель визначав людину як істота політична, що живе в поселеннях, містах, тобто схильне до колективного життя, до спілкування, до взаємодії з істотами, подібними самому собі. Політика якраз і є однією з форм такої взаємодії. Якби людина вів одиночний спосіб життя, то чи не з’явилася б і політика. Але там, де існують колективні відносини, неминуче виникає потреба в їх впорядкування, організації. Цю людську потребу і задовольняє політика, так чи інакше сприяючи природному прагненню людини до спокійного життя, безпеки і добробуту. Вже стародавня людина засвоїв думка, що без держави і політики може жити тільки або тварина, або божество, оскільки вони не потребують законів та правах. Початковими формами спілкування, які забезпечували витіснення з сутності людини властивих йому тварин почав, були рід, плем’я, сім’я, осілі поселення, а вищою формою стала держава як основа політичного життя. Саме перші держави, що виникли п’ять-сім тисячоліть тому в долинах Нілу, Тигру і Євфрату, – Єгипет і Вавилон, хоч би які були вони недосконалі, проте дозволили людині приборкати свою тварину початок і рушити в напрямку таких високих ідеалів, як загальна користь і справедливість.

Антропологічну концепцію розвивав англійський мислитель Нового часу Томас Гоббс (1588-1679). У своєму творі «Левіафан» він стверджував, що держава виникла не по Божественній волі, а в результаті природних причин: бажання людей припинити постійну «війну всіх проти всіх», яка породжувалася в первісному суспільстві егоїзмом, жадібністю і агресивністю людини. Природне прагнення до самозбереження та підказало людям ідею про необхідність створення держави, яка, подібно до міфічного біблійного чудовиську Левіафану, повинне було вселяти людям жах і таким чином втихомирювати їх. Отже, виникнення політики, держави було, на думку Гоббса, одним з моментів тривалого процесу перетворення тварини в людину.

Психологічна концепція політики намагається пояснити політичні процеси особливостями людської психіки. Відповідно до цього підходу її основою є певний комплекс потреб, необхідність задоволення яких визначає всі форми поведінки, в тому числі й політичні взаємини людей.

Оригінальний варіант цієї теорії розробив австрійський психолог Зигмунд Фрейд (1856-1939). Він виходив з думки про подібність психічних і соціально-політичних процесів. Фрейд обгрунтовував думку, що політика є прояв психічної, насамперед підсвідомої, енергії індивідів. Так, держава створюється і підтримується людьми для того, щоб знайти в ньому заміну прародичу, батькові. Таким чином, джерело влади, політики знаходиться у сфері несвідомого, в несвідомому прагненні людей коритись, залежно від сил, подібних влади їх батьків. Фрейд вважав, що у ставленні людей до лідерам, державі проявляється дитяча туга дорослої людини по колись існував батькові. Тому індивід відчуває по відношенню до влади протилежні почуття: з одного боку, це комплекс патерналізму, що виявляється у вимогах допомоги і захисту, а з іншого – це протилежні почуття – невдоволення, критики, ненависті.

Ще один варіант походження політики пропонує соціологічна концепція. Вона пов’язує виникнення політики і держави з ускладненням соціальної структури в ході її історичного розвитку, насамперед з посиленням його соціальної неоднорідності.

Первісне суспільство було досить простим за своєю організацією, воно було соціально однорідним. Тому там і не було ні держави, ні інших політичних організацій, хоча й існувала неполітична влада, у здійсненні якої так чи інакше брали участь всі дорослі члени роду.
Ускладнення суспільства в міру його розвитку, поява в ньому груп, що мають різний соціальний статус, суперечливі інтереси і зумовили появу політики, завданням якої і стало регулювання цих суперечливих інтересів. Політика виникає, таким чином, на певному етапі історичного розвитку суспільства як певний різновид соціальної діяльності, що має своєю метою організацію спільного життя людей в соціально неоднорідному суспільстві, коли з’являється поділ людей на бідних і багатих, вільних і рабів, керуючих і керованих.

Історики пов’язують ці суспільні зміни з так званою неолітичної революцією, яка датується 10-3-м тисячоліттями до нашої ери. Ця революція змінила всі форми господарства та суспільного життя: з’явилися перші металеві знаряддя праці, відбувся перехід від присвоює (збиральної) економіки до виробляючої – землеробства і скотарства, з’явився осілий спосіб життя, виникли перші міста, що в кінцевому рахунку і призвело до змін у владних відносинах, найбільш яскравим вираженням яких стало поява перших стародавніх держав в Єгипті та Межиріччі, а дещо пізніше – в Стародавній Греції, Індії та Китаї.

У світлі соціологічної теорії основні віхи становлення політики можна представити таким чином.

Політична влада з’являється у зв’язку зародженням та розвитком в соціумі наступних трьох соціальних феноменів.

Приватна власність, яка виникла як новий соціальний інститут в результаті зростання продуктивності праці і появи додаткового продукту. Поява приватної власності сприяло подальшому зростанню економіки завдяки появі додаткових можливостей для нових інвестицій у виробництво, поглиблення поділу праці, зростання його продуктивності, а також прискорення розвитку торгівлі та обміну. Результатом всіх цих процесів стало зростання міст як центрів промисловості і торгівлі.

Приватна власність крім соціально-економічних наслідків сприяла також зміни соціального статусу окремої особистості. Власник став усвідомлювати себе вже не тільки як частина якогось соціального цілого (роду, племені, поселення), але і як автономна особистість, оскільки його соціальний статус став визначатися не стільки родинними зв’язками, скільки власністю, багатством. Ці соціальні зміни настійно вимагали створення особливих інститутів, які забезпечували підтримку самостійності, незалежності окремої особистості.

І нарешті, викликане приватною власністю майнове розшарування призвело до формування різних класів і груп з різними, а часто і з протилежними інтересами, що стало породжувати часті соціальні конфлікти між ними, а також необхідність їх політичного регулювання.

Але крім майнового розшарування в суспільстві стали посилюватися і інші види соціальної диференціації, серед яких дедалі зростала значення етнічних і релігійних відмінностей.

Під впливом швидкого зростання виробництва стали посилюватися і демографічні процеси: зростали чисельність і щільність населення, відбувалося розширення сфери виробництва, особливо землеробства і скотарства, що, у свою чергу, вимагало освоєння нових територій, а отже, і посилення територіальних претензій етнічних груп одна до одної . В результаті виникла і проблема цілісності територій від зовнішніх домагань.

З погляду соціологічної концепції політика, таким чином, виникає для вирішення з’явилися на певному етапі розвитку суспільства ряду складних проблем: класових, етнічних, конфесійних, міжнародних. Політика виникає тоді, коли виявляється, що ці нові проблеми вже не можуть бути вирішені за допомогою старих регуляторів – родоплемінних структур, традицій, моральних норм. Для їх вирішення і потрібні були нові інститути у вигляді права і держави.

Для розуміння походження політики важливо враховувати її тісний зв’язок з категорією «влада». Влада є особливий тип людських взаємодій, суть яких складають відносини командування і підпорядкування; в цих відносинах розрізняються суб’єкт, що віддає команди, і об’єкт, їх виконуючий. Це соціальне відношення має кілька різновидів. Французький політолог Моріс Дюверже виділив три історичні форми влади:

(1) анонімна, яка існувала в первісному суспільстві. Ця влада була розпорошена, розосереджена між усіма членами роду: іноді в ньому навіть не було старійшин – рішення приймалися і здійснювалися всіма членами роду; суб’єкт і об’єкт в цій формі влади ще не різнилися між собою;

(2) індивідуалізована, пов’язана з виділенням вождя племені в якості особи, яка має особливим статусом суб’єкта владних відносин, по відношенню до якого інші члени племінного спільноти виступають в ролі об’єктів цих відносин;

(3) інституалізована, свого часу сформувалась в вигляді особливого інституту – держави.

Перші дві форми влади є додержавні. Тільки тоді, коли влада знаходить свою третю форму, коли виникає держава як особливий громадський інститут, тільки тоді і з’являється політика як мистецтво управління державою, виконання державних справ, як сама діяльність цієї держави.

З появою перших держав, що виникли, як зазначалося, 5-7 тисяч років тому, і стався історичний перехід від родоплемінної, принципово неполітичної організації суспільства до його державної, політичної організації. З перших кроків свого існування держава заявила про себе як про потужну соціальній силі, здатної підтримувати цілісність суспільства.

З часом, у міру зростання свідомості і активності людей, їх потреби у своїй безпеці і добробут, стали виникати й інші політичні організації, такі як партії, групи тиску тощо

Посилання на основну публікацію