Значення інституціоналізації науки

Відчутний імпульс програмі Просвітництва надав почався після Коменського, в останній третині XVII ст., Процес інституціалізації науки, тобто перетворення її в соціальний інститут. Ще на початку століття в розвитку науки, поряд з Галілеєм, У. Гарвеем – вченими в сучасному розумінні, брали участь також «віртуози, знавці рідкостей, містики, алхіміки, диваки, прожектери» (Історія становлення науки. М., 1981. С. 152 ), а Дж. Уебстер серед засновників нової науки ставить в один ряд з Коперником, Галілеєм, Беконом фігури містиків Парацельса (Філіп Ауреол Теофраст Бомбаст Парацельс фон Гогенхайма), Якоба Беме, Роберта Фладда. Наприкінці ж XVII ст. наукою займаються вже професійні вчені, які перебувають на службі у держави і отримують державне платню. Найважливішим елементом інституціалізації науки стало заснування офіційних наукових співтовариств. Вже в 1652 році була заснована Академія природознавства в Німеччині, 1657 – Академія експерименту у Флоренції, в 1660 р – Лондонське Королівське товариство для подальшого розвитку, за допомогою дослідів, наук про природу і корисних мистецтв, в 1666 р – Паризька Академія наук, пізніше – Берлінська, Мюнхенська і Петербурзька академії. Налагоджується регулярний обмін інформацією, видаються академічні журнали. Наука стає суспільним надбанням, поламав в суспільній свідомості в такій мірі, що навіть у паризьких світських салонах, посперечавшись про щось, казали: «Що ж, ми це порахуємо».
Майже в будь-якій європейській країні XVIII в. (включаючи навіть Росію – згадаймо Ломоносова) будь-який досить цілеспрямований молодий чоловік міг здобути освіту, яке стало ставитися до числа настільки ж природних прав, як життя і власність, так само забезпечуючи державою. Держава вже заохочувало освіту (і тут доречно згадати петровську і послепетровскую Росію). З цього часу клановість, відповідно до якої будувалася система освіти, стала серйозним фактором стримування інтелектуального потенціалу нації. Все більше розширювалися масштаби освіти першого і другого станів, ускладнювалися завдання і програми, збільшувався обсяг світської освіти і практично корисних знань. Правда, характерна для тієї епохи регламентація суспільного життя позначалася не тільки в оформленні парків, одязі і правилах етикету, але вже і в науці та освіті. «Освічений абсолютизм», взявши на себе турботу про освіту, підпорядкував його цілком конкретної мети – «підготовці слуг держави».

Посилання на основну публікацію