Загальні закономірності в педагогіці і історія їх розвитку

Педагогічні знання беруть свій початок з далекого минулого. Спочатку це був досвід, далі – теоретичні узагальнення, а на сьогоднішній день – це незаперечно наявні закономірності.

Історія розвитку та становлення педагогічних закономірностей

У стародавні часи люди поступово накопичували практичні вміння, пов’язані з навчанням і вихованням підростаючих поколінь. Уже на той момент суспільство розвивало і освоювало практичні правила навчання і виховання, що сприяють успішній підготовці молоді до дорослого життя. Один з таких дослідів – успадкування умінь і навичок старших поколінь.

Під час античного періоду вчені Платон, Арістотель і Квінтіліан прагнули узагальнити практику навчання і виховання в вигляді переліку правил і рекомендацій.

Середньовіччя було важким етапом у вдосконаленні педагогічної думки. Правила навчання і виховання того часу часто сприймалися як простого закріплення традицій.

У XVIII ст педагогіка розглядалася як прикладне природознавство і вважалося, що вона підпорядковується законам біології. Вчені Я.А. Коменський і ДЖ. Локк почали перетворювати педагогіку на натуралістичних засадах. Таким чином, педагогічні принципи поділили на аспекти:

  • Суспільно-історичний;
  • Природно-історичний;
  • Психологічний.

В експериментальній педагогіці кінця XIX в. – початку ХХ ст. передбачалося, що шляхом експерименту, вимірювання та статистики вдається розкрити закономірності педагогічного процесу. Спроби виявлення педагогічних законів робили вчені Дьюї, Торндайк, Мейман, Кільпатрік.

Закономірності в педагогічному процесі

Закономірності в педагогіці – це норми педагогічного процесу.

Виділяють наступні норми:

  • Закономірність динаміки виховного процесу. Навчальний процес між педагогами та учнями характеризується поетапними, “ступінчастими” рисами: чим вище проміжні досягнення, тим вагомішим остаточний результат.
  • Закономірність розвитку особистості в педагогічному процесу – це швидкість і досягнутий рівень становлення особистості залежать від спадковості, педагогічної та навчальної середовища, залучення в навчально-освітній процес застосовуваних засобів і методів педагогічного впливу.
  • Закономірність управління освітнім процесом – це означає, що результати педагогічного впливу залежать від посилення зворотних зв’язків між педагогом і викладачем.
  • Закономірність стимулювання. На плідність педагогічної діяльності впливає те, з якою силою діють внутрішні мотиви навчально-виховної діяльності.
  • Закономірність зумовленості виховного процесу. На рух педагогічного процесу і його досягнення впливають потреби і можливості суспільства, а також кожної особистості.
  • Закономірність єдності зовнішньої і внутрішньої (педагогічної та пізнавальної) діяльності. На результативність педагогічного процесу впливає особливість виховної роботи та навчально-виховна діяльність учнів.
  • Закономірність єдності чуттєвості, логіки і практики. Дієвість педагогічної діяльності залежить від швидкості і особливостей сприйняття почуттів, логічного розуміння, практичного використання.

Педагогічний процес протікає в більш-менш сприятливих умовах. З ростом економічних можливостей суспільства модернізуються навчально-матеріальні і шкільно-гігієнічні можливості для ефективного вирішення завдань всебічного становлення особистості. З цієї причини на завдання, зміст, методи і форми педагогічного впливу впливають потреби, а також можливості і умови протікання даного процесу в суспільстві.

Як говорив Ю.К. Бабанський, необхідно дослідити зв’язки, що відбуваються всередині самого процесу, тобто між його головними компонентами:

  • Зв’язок між освітніми та виховними процесами, а також розвитком як утворюють елементами безперервної педагогічної діяльності;
  • Зв’язок між освітнім процесом, самонавчанням, педагогічним управлінням, ініціативністю вихованців, викладанням і навчанням;
  • Зв’язок між між цілями, змістом, типами та методами педагогічного процесу;
  • Зв’язок між потенціалом особистості (віковими та індивідуальними) і спрямованістю педагогічних впливів на неї;
  • Зв’язок між громадськістю та індивідом в педагогічній структурі;
  • Зв’язок між активністю і взаємодією особистості і результатами її формування.

Довгий педагогічний пошук і аналіз шкільної практики говорять про те, що не можна успішно вибудувати навчання і виховання дитини без урахування хоча б одного з цих видів внутрішніх зв’язків. Вони характеризуються важливими, необхідними і загальними властивостями. Зв’язки завжди проявляються і тому є постійними. Отже, всі зв’язки закономірні і вони виражаються як обумовлені закономірності педагогічного процесу.

Психолого-педагогічні вчення Л.С. Виготського, Л.В. Занкова, А.Н. Леонтьєва та інших вчених показали, що виховання та навчання відводиться важлива роль в становленні особистості. Як кажуть психологи, навчання і виховання знаходяться попереду розвитку і визначають його. Наведемо цитату Л.С. Виготського.

“Лише те навчання є хорошим, яке забігає вперед розвитку, створює зону найближчого розвитку дитини, тобто викликає дитини до життя, пробуджує і приводить в рух внутрішні процеси розвитку”.

Виявлені закономірні зв’язки існують і між навчанням і вихованням. В умовах відсутності освіти важко проводити виховання, оскільки людина освоює певні закономірності і знання, які використовуються в суспільстві. Крім цього, не можна поставити навчання з неосвіченими учнями, тобто якщо вони відкидають навчання, у них відсутнє почуття обов’язку і відповідальності.

Тому всі дії педагогів і навчальні заняття в педагогічному процесі спрямовані на придбання високого і всебічно розвиваючого ефекту. Виховання повинно бути розвиваючим.

Посилання на основну публікацію