Визначення екологічного виховання

В першу чергу, суть екологічного виховання може бути визначена за допомогою розуміння його завдань, спрямованих на задоволення наступних пунктів:

  • створення необхідності у взаємодії з природою і розвиток прагнення пізнати її закони і явища;
  • створення спеціалізованих установок і мотивів діяльності, яка буде полягати в розумінні універсальної цінності природи;
  • формування переконання в тому, що заощадження навколишнього світу необхідно, з точки зору забезпечення як свого власного, так і суспільного здоров’я;
  • створення потреби в активній участі в діяльності, спрямованої на вивчення і охорону природи, а також пропаганди екологічних знань.

Головне завдання екологічного виховання полягає в тому, щоб схилити суспільство в бік формування знань про природу, її взаємодії з ним, а також виведення в маси знань по її вивченню і охороні. Процес екологічного виховання дітей завжди, в тій чи іншій мірі, включає в себе виховання і освіту і спрямований на формування природного відповідальності до навколишнього світу.

Екологічне виховання як педагогічного процесу націлений не тільки на екологічні знання, а й на його відчуття, іншими словами, психологічну сферу, його щиру підготовку до щеплення людям екологічних цінностей. Екологічне виховання – це невід’ємна частина єдиної системи виховання, і з цієї причини до обговорення суті можуть бути застосовані єдині підходи теорії виховання.

Найважливіші напрямки екологічного виховання існують тільки на основі врахування сучасності як єдиного цілого, визначенні головних цілей, суті і протиріч в ньому, а також висновків педагогічної науки щодо сучасного стану, підходів і напрямків до виховання в наші дні. В даний час суть екологічної вихованості не може бути розглянута в якості лише однією з частин природоохоронної системи. Таке виховання є необхідним компонентом становлення і розвитку особистості, який може сприяти вирішенню завдань наступних етапів розвитку цивілізації. Саме з цієї причини екологічного виховання надають настільки важливе суспільне значення.

Категорії екологічного виховання

Екологічна вихованість – це поняття, сутність якого може визначатися за допомогою таких категорій, як: світогляд – цінності – ставлення – поведінка, які визначаються як головних складових всієї системи.

Кожна з ланок представляється в послідовності і виконує свою конкретну функцію. Всі вони є пов’язаними один з одним і взаємодіють в процесі організації екологічного виховання. Результат екологічного виховання має полягати в отриманні сформованого, що грунтується на природничо-наукових і гуманітарних знаннях, екологічного світогляду, яке відображає собою глибоку впевненість особистості в осмисленні зв’язку природи і людини, як єдиного цілого. Справедливим можна назвати вираз І.В. Цвєткової про те, що сформувалася думка про згоду і єдність відносин природи і суспільства в процесі екологічного виховання може також супроводжувати встановлення громадського порядку.

Екологічний світогляд являє собою основу принципів і типів знання в екологічному вихованні. Процес формування екологічного світогляду визначається як одна з найважчих завдань в педагогіці. Воно значно впливає на систему цінностей, відповідне їм ставлення і поведінку по відношенню до природи, суспільства і людини.

Ставлення, представляючи собою елемент системи екологічного виховання, багато в чому грунтується на психологічних установках учнів до природного і суспільного оточення. У даних установках проявляє себе виражає вже сформований світогляд система цінностей. Відносини характеризуються психологічним строєм підлітків і індивідуальністю сприйняття ними екологічних проблем. У завданнях екологічного виховання особливе місце займає необхідність у формуванні таких систем взаємин, які ґрунтуються на відчутті глибокої відповідальності за навколишнє природу перед нащадками і є таким собі відображенням гармонійного поєднання власних інтересів з громадськими.

Екологічна криза

Результатом серйозного екологічної кризи, що розгорілася на нашій планеті, було внесення істотних змін, що торкнулися відносини між природою і людством, а також необхідність у переосмисленні всіх досягнень світової цивілізації. приблизно з 60-х років XX століття, коли проблема знищення в зв’язку з промисловою діяльністю вперше встала перед людиною всерйоз, виникла і почала оформлюватися у вигляді нової дисципліни екологія. Як слідства даного виникнення, з’явилася і екологічна культура. Через масове екологічної кризи необхідно визначити тип відносин людини і природи, які можуть вважатися гармонійними, і зрозуміти, який вплив людська активність робить на навколишнє середовище. Також важливо відзначити, з якої причини екологічна культура і екологічне виховання настільки важливі конкретно в даний момент. Варто зауважити, яким чином ступінь екологічного виховання співвідноситься з обстановкою в світі, в яких стосунках воно складається з масовим екологічним занепадом. Також необхідно вказати, що рівень екологічної культури прямо пропорційний екологічної ситуації в світі і прямо залежить від екологічного виховання.

Рівень екологічного виховання та екологічної культури визначає питання про виживання всього живого на планеті, чи зуміє людство продовжити жити на Землі, або його чекає вимирання або деградація з подальшою мутацією.

Саме на такій дисципліні як «екологічна культура» в наш час лежить завдання, яке можна охарактеризувати як порятунок людства і необхідність вироблення пристроїв для запобігання вимирання і загибелі. З цієї причини потрібно вкрай уважно підійти до проблеми екологічної кризи, і боротися з ним за допомогою виховання і перегляду досягнень як цивілізації загалом, так і всього законодавства зокрема. Екологічна відповідальність вкрай тісно пов’язана з екологічним вихованням і з такими якостями особистості, як самоконтроль, здатність передбачати найближчі і віддалені результати проведених в природному середовищу дій, критичне ставлення до себе і оточуючих. Втілення моральних вимог, які пов’язані зі ставленням до природи, має на увазі під собою формування переконаності, а зовсім не страху за можливе відплата у вигляді осуду з боку оточуючих. Існуюча в наш час система шкільного і позашкільного виховання і навчання включає вкрай великий обсяг екологічних знань, навичок і умінь, здатних реалізувати запити в напрямку піднесення і розвитку екологічної культури. В умовах прогресивної екологічної ситуації принципової є екологізація всієї системи виховання і навчання нового і зростаючого поколінь. Один з найбільш важливих принципів екологічного виховання являє собою так званий принцип безперервності, іншими словами взаємозалежний процес вивчення. Відмінною рисою взаємовідносин, що виробилися в процесі екологічного виховання, вважається гармонійне поєднання переконань і боргу в рішенні задач з вивчення та охорони природи. Цінності. Цей елемент екологічного виховання націлений на формування ціннісних орієнтацій, соціальних, духовних, які отримували б індивідуальний характер, характер твердих переконань в непорушності прийнятих основ і установок. Виховання значущих цінностей формує особистість підлітка.

Поведінка являє в екологічному вихованні узагальнюючий елемент. Воно буде визнано екологічно грамотним тільки в тому випадку, якщо відповідає сформованому світогляду, правильним ціннісним орієнтаціям і відношенню до власних дій, а також до природи. Поведінка підлітка, його дії дозволяють насправді судити про ефективність екологічного виховання.

З усього вищесказаного випливає, що екологічне виховання застосовується на базі індивідуального підходу і націлюється на взаємодію всіх елементів, що володіють загальною метою оволодіння екологічною культурою, ціннісним і свідомо відповідальним ставленням до природи й людини, яка повинна бути висловлена ​​в екологоподібної діяльності.

Посилання на основну публікацію