Виникнення і розвиток педагогічної професії

У сучасній літературі досить глибоко розглядається проблема виникнення і розвитку педагогічної професії. Зокрема, визначаються етапи генезису педагогічної професії. Кожен етап має характерологічні і специфічні особливості в діяльності педагогів. Розглянемо виникнення і становлення педагогічної професії коротко.

Об’єктивні чинники, які призвели до виникнення педагогічної діяльності – це виникла необхідність в передачі соціального досвіду від старших поколінь до молодших для забезпечення готовності до дорослого життя і праці, що було обов’язковою умовою виживання і розвитку суспільства людей.

Коріння появи даної професії беруть свій початок з епохи зародження людського суспільства. За часів існування допологової громади набутий досвід передавався в процесі трудової діяльності. Знаряддя праці ускладнювалися, що призвело до потреби забезпечувати спеціальну передачу трудових умінь і навичок. За даний процес відповідали старійшини роду, тобто люди, які заслужили повагу оточуючих завдяки багатому життєвому досвіду. Таким чином утворилася перша соціальна група – вихователі. А виховання стало областю людської діяльності і свідомості. Через деякий час у людей з’явилася необхідність узагальнення накопиченого досвіду виховання і потреба в спеціальному навчальному закладі, в якому б проходила підготовка молодого покоління до життя.

У розвинених країнах Стародавнього світу таких, як Китай, Єгипет, Індія і Греція, люди робили спробу узагальнити досвід виховання і виділити теоретичні основи. В Єгипті, Сирії, Вавилоні в якості вчителів виступали жерці – розумні вільнонаймані громадяни, в Стародавньому Римі – державні чиновники, яких призначав імператор і які добре розбиралися в науці. У Середньовіччі роль вчителів виконували священики і монахи, проте в міських школах і інститутах викладали спеціально навчені люди.

Виникнення педагогічної професії умовно ділить період становлення і розвитку педагогіки на 4 етапи:

  • Перший етап – допрофесійний;
  • Другий етап – умовно-професійний;
  • Третій етап – власне професійний;
  • Четвертий етап – сучасний.

Допрофесійний етап

За часів існування первісного суспільства такої професії як “педагог” не було. Однак мала місце педагогічна діяльність, яка забезпечувала життєздатність і розвиток людського суспільства. На цьому етапі навчання і виховання будувалися за рахунок колективної спонтанної допомоги старших молодшим. Основною метою було освоєння молодшими знань про навколишнє середовище для виживання. Процеси навчання і виховання виконували соціальну функцію. У колективній діяльності дорослих і дітей здійснювалося збиральництво, полювання, приручення диких тварин, виробництво знарядь праці. Також відбувалися спостереження за природними явищами, виконувалися ритуальні обряди. Дівчаток вчили, як правильно вести домашнє господарство і догляд за дітьми. Непросте життя первісних людей зробила актуальним вирішення завдань розвитку витривалості, вміння переживати поразку, смерть одноплемінників.

Сучасна література даний період розглядає досить поверхово. Але є літературні джерела, які розповідають про умови навчання та виховання дітей в первісному суспільстві, наводять докази осмисленості, складності та разнохарактерности педагогічної діяльності (наприклад, обряди ініціації, які проводилися для підготовки молодих до важкої праці і сімейного життя). У літературі зазначається, що пізніше кожне плем’я відкрило для себе школу – варі вананга (будинок знань). У цих установах передавали знання і досвід племені, ознайомлювали з обрядами і переказами, навчали ремеслу і землеробства, користування місячним календарем і визначенню по зірках сприятливих періодів початку і закінчення землеробських робіт.

Виникнення релігії призводило до того, що функції педагогів виконували шамани, заклинателі, знахарі. В результаті ускладнення трудової діяльності та суспільних відносин з’явилося спеціалізоване навчання, яке забезпечувало людей, кращих у своїй діяльності і передавальних знання і досвід без відриву від основної справи. На цьому етапі навчання і виховання передбачало як трудову, так і соціально-ідеологічну підготовку.

Таким чином, 1-й етап виникнення педагогічної діяльності описується як архаїчний тип освіти, яке здійснювалося в ході повсякденних трудових і суспільних процесів. Всі дорослі виступали в якості педагогів для своїх молодих членів племені. Також допрофесійної період характеризується відсутністю фізичних покарань, наявністю шанобливого ставлення до дітей і їх бажанням. Спосіб навчання – практично-діяльнісний. При цьому методи виховання словом і пере

Умовно-професійний етап – рабовласницька епоха

Поява приватної власності привело до зміни суспільного виховання сімейним. Основна мета – це формування гарного господаря і спадкоємця. Вихованням дітей заможних громадян займалися освічені раби і наймані вчителі.

У рабовласницькому суспільстві, крім сімейної форми виховання, застосовувалися державні, храмові і інші форми громадського виховання. Змінилися способи накопичення, передачі та зберігання інформації за рахунок винаходу писемності і математичних позначень, що наклало слід на зміст освіти і особливість педагогічної діяльності. Метод навчання перетворюється в словесно-знаковий, відокремлюється від виробничих і громадських сфер життя людей. Даний період характеризується виділенням соціальної групи людей, які здійснювали освітню діяльність в спеціальних установах.

Таким чином, в період рабовласницької епохи була введена писемність і сталося виділення станово-кастової групи людей, що володіють листом і вміють навчати цьому справа. Навчання виступає самостійним видом діяльності, проте реалізується поряд з іншими видами професійної діяльності.

Умовно-професійний етап – Середньовіччя

Професійна педагогічна діяльність була умовною. У Стародавній Греції її виконували дідаскали (від грец. “Дідаско” – навчаю) в школах граматисти і кифариста, а з
13 років – в палестра.

Граматичні школи виникли в 1-й половині II ст. до н.е. Тут давали гуманітарну освіту. Надалі випускники шкіл виконували політичну і судову діяльність. Вчителі даних шкіл називалися “граматиками” або “літераторами”, а після “риторами”. Це були високоосвічені люди, дуже часто відомі. Вони мали право на римське громадянство, їм надавали щорічний гонорар, пільги і привілеї.

Середні століття в Західній і Центральній Європі виділяються тим, що в цей час відбувалося відкидання культурної спадщини античного світу і підпорядкування педагогічної діяльності християнської релігійної ідеології. Саме тоді відбувалося зниження загального освітнього рівня. При монастирських школах викладанням займалися монахи, які самостійно набували педагогічний досвід в процесі здійснення педагогічної діяльності. Форми навчання “урок” не існувало, діти вчилися в школах одночасно. Однак характер їх діяльності був різним: одні починали заучування абетки, інші заучували склади, треті читали і т.д.

У Середньовіччі в містах ремісники організовували цехові школи, а купецтво – гильдейские. Оплату вчителям здійснювали в основному батьки учнів. У XII-XIII ст. відкривалися університети, в яких викладали відомі вчені. Відкриття нових освітніх установ призвело до того, що з’явилася нестача педагогів. Тому в школах утворилася класно-урочна система, а в університетах – лекційно-семінарська. Це дозволило вирішити проблему. В результаті підвищилася якість освіти, знизилася плата за навчання і підвищилася доступність освіти.

У XVI ст. відбувається створення педагогічної системи єзуїтів, суть якої полягала в підвищенні фізичного виховання, поліпшення оснащення шкіл, більш широке застосування наочності в навчанні. Також відбувалося відносне пом’якшення дисципліни і розширення змісту освіти. Саме єзуїти вперше здійснювали систематичну підготовку вчителів (з членів ордену).

Таким чином, педагогічну діяльність в Середньовіччі виконували монахи і священики в міських школах і інститутах. Головна мета педагогічної діяльності того часу – формування людини відповідно до вимог дійсності і моралі в рамках певного стану.

Професійний етап

В результаті науково-технічного розвитку суспільства, зародження капіталістичних відносин виникла необхідність створення навчальних закладів для підготовки самих вчителів. На даному етапі характерна масовість педагогічної професії. Різноманітність розв’язуваних педагогами завдань призвело до виникнення педагогічних спеціальностей і спеціалізацій. Зміст і цілі діяльності педагогів змінювалися в відповідно до національних особливостей культури, а також швидкістю розвитку науки і суспільства.

XVIII ст. названий “століттям Просвітництва”. В цьому періоді свідомо-перетворює чинником розвитку суспільства було навчання і виховання. При цьому людина виступає не як засіб, а мета суспільного розвитку. Професійний етап у своєму розвитку характеризується більш широким охопленням людей в області освіти, подоланням схоластики, зближенням освіти з життям. Все це вплинуло на характер професійної педагогічної області.

Надалі в науці послідовно з’являються ідеї загальної педагогізації суспільства, общинного виховання, відбувається активний пошук можливих форм навчання і виховання (наприклад, Вальдорфська школа). Друга половина ХХ століття примітна тим, що відбувається про

Посилання на основну публікацію