Вікова педагогіка

✅ У попередніх розділах ми багато говорили про те, що застосовувані способи і методи організації навчального процесу повинні відповідати рівню розвитку дитини. Тепер же ми розкриємо цю тему, звернувшись до вікової педагогіки.

Об’єкт і предмет вікової педагогіки

Почнемо з того, що дамо визначення найбільш значущим поняттям.

Вікова педагогіка – це, якщо говорити про неї як про педагогіку дитинства, розділ наукових знань, який вивчає особливості та закономірності розвитку людини з моменту народження і до повноліття.

Застереження про педагогіку дитинства у визначенні ми зробили не випадково. Якщо ви відкриєте підручник з вікової педагогіки, то побачите куди більш широкий погляд на розміщене вище визначення, яке охоплює навчання протягом усього життя людини, в тому числі і такий розділ цього навчання як геронтогогіка – передача знань і навичок людям похилого і старечого віку. У нашому матеріалі ми обмежимося лише дитячим віком як найбільш значущим для педагогів середніх, середньоспеціальних і вищих навчальних закладів.

Об’єктом наукового напрямку є дитина на всіх етапах свого розвитку до переходу його в дорослий стан. Предметом – комплекс методів, закономірностей, засобів, технологій організації навчально-виховного процесу на різних етапах дорослішання людини.

Поняття дитинства в педагогіці знаходиться в тісному взаємозв’язку з цим же поняттям в психології. Об’єднуючою характеристикою поняття у двох цих напрямках наукових знань є вік дитини.

Дитинство – це цілісна керована система, яка передбачає взаємодію соціальних, психологічних, педагогічних чинників розвитку і виховання дитини на базі ціннісно-особистісного підходу.

Визначальною характеристикою дитячого віку є ступінь участі дорослих в забезпеченні основних потреб дитини, його можливість протидіяти впливу середовища. Визначальною характеристикою дорослішання можна вважати необхідний рівень розвитку самосвідомості і морально-громадянських почуттів.

Відмінною рисою відносини до дитинства в педагогіці є той факт, що дитина є самостійною і непересічну цінність, тоді як для психології істотно в першу чергу те, що дитина – це частина суспільства.

Ціннісне ставлення визначає підхід до дитини як до особистості, яка потребує індивідуальної роботи і обліку наявних особливостей. У зв’язку з цим, введені критерії оцінки роботи дорослих щодо забезпечення адекватної роботи з дітьми.

Періоди дитинства, що вивчаються віковою педагогікою

Виділяють кілька періодів дитячого віку, що мають значення для організації освітньої діяльності:

  • дошкільний, який характеризується максимальною залежністю дитини від допомоги дорослих у справі задоволення своїх основних потреб і мінімальна здатність захистити себе від впливу середовища;
  • молодший шкільний, який характеризується тим, що допомога сім’ї дитині все ще необхідна в забезпеченні основних своїх потреб і в задоволенні емоційних потреб, так як здатність протистояти впливу середовища все ще залишається порівняно низькою;
  • підлітковий: сім’я все ще має значення для задоволення матеріальних і емоційних потреб, але на перше місце виходить значення середовища однолітків і освітнього закладу для задоволення потреб соціально-пізнавального характеру;
  • старший шкільний: сім’я все ще має значення, однак з’являється тяга до самоосвіти, часткове самостійне задоволення матеріальних потреб, роль дорослих змінюється з захисної функції на соціально-професійне орієнтування.

Критеріями, що визначають дорослішання, починаючи з підліткового віку, є:

  • здатність дитини протистояти світу;
  • виникнення юридичної відповідальності;
  • підвищена сприйнятливість до негативних впливів в області вільного спілкування.

Аспекти вікової педагогіки

Для вікової педагогіки мають значення наступні аспекти дитинства:

  • особливості психофізичного розвитку;
  • застосовувані види педагогічного впливу;
  • домінанти психологічного розвитку;
  • основні напрямки роботи по утворенню відкладень і вихованню.

Для кожного з періодів виховання всі ці аспекти мають свій специфічний зміст.

Психофізичний розвиток виражається в можливості дитини брати участь в певних видах діяльності, які сприяють її фізичному і психологічному розвитку. Воно характеризує біологічні особливості становлення особистості. Поступовий прогрес досягається у сферах:

  • спілкування;
  • творчості;
  • дотримання соціальних норм і правил поведінки;
  • колективної роботи.

Домінанти психологічного розвитку визначаються появою провідних мотивів поведінки, в якості яких можуть виступати вікові індивідуальні потреби. Провідними видами діяльності стають ті, які найбільш повно дозволяють реалізувати вікові і типологічні особливості дітей, враховують мотиви їх діяльності та поведінки. Цінність провідних видів діяльності полягає в тому, що в них визначаються умови, які сприяють розвитку, а також фактори, які гальмують мотивацію.

Весь педагогічний процес повинен бути спрямований на реалізацію діяльності дитини і інтеграцію його в дитячий колектив. Педагогічна діяльність будується таким чином, щоб основна педагогічна ідея була органічно реалізована в ході організації функціонування дитячого колективу.

Для цього необхідно враховувати особливості навчально-виховного процесу, використовувати ефективні методи організації спілкування. Отримати інформацію про ефективність процесу допомагають методи діагностики і оцінки отриманих результатів. На основі зібраних даних можна ефективно прогнозувати основні тенденції розвитку особистості дитини і всього дитячого колективу.

Посилання на основну публікацію