Теорія освіти колективу

Проблема розвитку колективу отримала своє специфічне закінчення в психологічній теорії колективу. Такий підхід був обумовлений двома обставинами. Отже, з одного боку, певна традиція вивчення колективу в нашій вітчизняній науці.

Але вона має два джерела. Перший характеризується постановкою проблеми колективу в марксистському суспільствознавстві, де їй надавали ідеологічний зміст:

  • наявність висловленої думки в роботах Маркса про те, що колектив є специфічною формою організації людей соціалістичного суспільства;
  • справжня колективність неможлива в умовах існування антагоністичних класів;
  • колективна праця заснований на державної власності.

Звідси випливає, що справжня колективність буде реалізована тільки в соціальному суспільстві. Тому колективи можуть бути формою організації людей в ньому.

Дана громадська ідеологічна преамбула зумовила друге джерело цієї традиції: функціональні вивчення колективу в різних галузях суспільствознавства в 20-і і 30-і роки. Підкреслення особливої ​​природи груп, що з’явилися в різних ланках країни, публічної людини і є основою навчань Маркса, а постійне використання поняття «колектив» і вважається його проявом. Згодом поняття стало широко застосовуватися в суспільстві. Його стали відносити до різних груп в рамках одиничного підприємства, географічного району, установи.

Поняття «колектив»

З плином часу деякі вирази поширилися в суспільстві: «колектив машинобудівного заводу», «колектив науково-дослідного інституту» та багато інших. Узагальнюючим ознакою цих груп вважаються спеціальні освіти соціалістичного суспільства і щоденне вживання терміна в щоденній мови і офіційної політичної літературі.

Труднощі колективу були вивчені соціальною психологією. Його формування визначалося як набуття нею вищої стадії, що отримала назву саме колективу.

Важливим для соціальної психології була відмітка певного нюансу в широкому значенні цього поняття, обумовленого специфікою і науковим змістом розвивається підходу. Цей нюанс вивчався самої психологією і в рамках її концептуальних схем. Для його визначення слід згадати загальний принцип підходу до колективу у вітчизняній соціальної психології. Соціальні колективи, виділені в соціологічному аналізі, розглядаються тут як суб’єктів самої діяльності. Перш за все, вивчення проходить в якості психологічних характеристик цього суб’єкта.

Інакше кажучи, можуть бути виділені тільки риси колективу, які сприймаються його членами як ознаки деякої психологічної спільності. Психологічні характеристики колективу і їх поділу виробляються на основі принципу діяльності, тоді як соціально-психологічне його дослідження має на увазі розгляд ролі спільної діяльності у формуванні психологічної спільності, аналізування рівнів розвитку самої діяльності.

Продуктом розвитку колективу є особливе його якість, пов’язане спільною діяльністю. У назву терміна «колектив» входило таке якість і вищий рівень розвитку колективу. Інакше кажучи, це данина згаданої традиції.

Використання поняття «колектив» в марксистському вживанні з його умовами вважається досить спірним в сучасному світі. Наприклад, вираз «колектив спільно українсько-американського підприємства» і «колектив приватної фірми» не відповідає нормам вживання. Вагомих підстав повної відмови в соціальній психології від слова немає. Поряд з цим враховується зазначена специфіка його змісту.

Ознаки колективу

Роботи А.С. Макаренко показують корисність в плані розробки даної проблеми в історії вітчизняної науки. В його працях було позначено рішення педагогічних проблем колективу і соціально-психологічний нюанс, пізніше прийнятий соціальної психологією. Він вважав, що важлива ознака колективу – це соціально-позитивна діяльність, що відповідає потребам суспільства, але не будь-яку спільну діяльність.

Звідси випливає, що основна і найважливіша характеристики колективу – це його спрямованість, яка забезпечує особливу якість особистостей, що входять в колектив.

Завдяки цілеспрямованості членів колективу створюється організація, яка має певні органи управління і осіб, уповноважених на виконання деяких функцій. Колективу притаманні деякі властивості взаємин. Його суть полягає в тому, що спільна діяльність визнана в якості важливої ​​ролі і вважається одним з основних чинників освіти колективу і всієї системи взаємовідносин між його членами. Даний підхід розраховує не тільки на необхідність його розвитку, але і необхідність ряду таких стадій, через які проходить. Розкриття якостей характеризується досягненням даних стадій.

А.С. Макаренко під час їх опису пояснював факт забезпечення руху даного колективу сходами і способи його становлення. Важливою умовою для утворення колективу є розвиток суспільно важливих цілей.

Щоб створення колективу пройшло успішно, необхідно:

  • описати «перспективні лінії» для його розвитку;
  • організувати «наступні радості»;
  • розробити «діалектику вимог».

Для найкращого відповідного розвитку особистості в колективі потрібна атмосфера, яка здатна створити успішне поєднання і виконання зазначених факторів.

Важлива думка по А.С. Макаренко – успішне протікання в колективі внутрішніх процесів, які будуть забезпечено в тому випадку, якщо вся організація діяльності, норми взаємин між членами колективу відбудуться, грунтуючись на відповідність зразків широкої системи взаємин суспільства. Виходячи з його суджень, колектив – це не замкнута система, так як він входить до складу цілої концепції взаємин соціуму. При відсутності неузгодженостей цілей можлива його реалізація і успішність дій.

Основні ознаки колективу

Більшість дослідників дотримуються визначення основних ознак колективу. Можуть бути виділені і інші, які також характеризуються важливістю і обов’язковістю:

  • соціально схвалюється мета (колектив вважається згуртованою, але не антисоціалістичною групою, тобто групу правопорушників не можна називати колективом);
  • добровільність з’єднання (як системи взаємовідносин, але не стихійне його створення).

Важлива ознака колективу – цілісність. Її вираз доводиться на виступ в якості системи діяльності з організацією, розподілом функцій, структурою керівництва і управління. Колективом вважається особлива форма взаємовідносин його членів, яка здатна забезпечити сам принцип розвитку особистості разом з розвитком колективу.

Посилання на основну публікацію