Соціалізація особистості в педагогічному процесі

Соціалізація в педагогіці – це процес входження людини в соціум на різних вікових етапах з урахуванням особливостей віку і виховання, оточення, середовища функціонування.

Визначення соціалізації в педагогіці різних авторів:

  • І. С.Кон: соціалізація – «засвоєння соціального досвіду, що створює конкретну особистість»;
  • Н.Смезлер: соціалізація – «процес накопичення людьми досвіду і соціальних установок, що відповідають їхнім соціальним ролям»;
  • Е. Гідденс: соціалізація – «процес, в ході якого безпорадний немовля поступово перетворюється в володіє самосвідомістю розумна істота, яка розуміє суть культури, в якій він народився» і т.д.

Соціалізація в рамках педагогічної теорії включає в себе такі елементи:

  • формування свідомості і світогляду за допомогою оволодіння мовою, прищеплення соціальних цінностей та ідеалів;
  • передача культури і культурної спадщини, властивих групі соціуму, до якої відносить себе людина;
  • привласнення соціальної ролі, придбання навички комунікацій, самореалізації;
  • акумулювання соціального досвіду.

Соціалізація як процес, явище і результат

Педагогічна теорія розглядає соціалізацію в трьох аспектах: як процес, як явище і як підсумок формування особистості.

Соціалізація як процес має на меті формування і розвиток особистості, що визначаються взаємодією людини і соціокультурного середовища, способами пристосування до умов цього середовища, а також самореалізацією, яка має залежність від особливостей індивідуума. Таким чином, соціалізація як процес обумовлює формування особистості як елемента суспільства, в якому вона існує.

Соціалізація як явище служить позначенням факту наявності суспільства, що представляє із себе середовище розвитку соціальної сутності людини.

Соціалізація як результат є загальна соціально-педагогічна характеристика людини в різні вікові періоди як члена суспільства.

Процес формування особистості укладено в зростанні і поглибленні соціальних інтересів, що спонукають до діяльності; в придбанні ідеалів і цінностей, які є основою функціонування; в усвідомленні прагнень, які є відображенням потреб індивідуума; в появі ціннісних орієнтирів, в тому числі, що виражають значущі соціальні явища; у виконанні людиною соціальних ролей, що виникають при реалізації тієї чи іншої соціальної функції; нарешті, в придбанні досвіду соціальної поведінки – накопичення умінь і навичок, їх відтворення і подальша передача.

Соціальний досвід покликаний допомогти людині в його соціальному зміні, становленні його як особистості, отриманні знань соціальних норм і передачі наявного досвіду наступному поколінню.

Раніше ми вже говорили про те, що соціалізація є процес взаємодії індивідуума і соціуму.

Люди, соціальні групи, соціальні інститути, які взаємодіють з людиною в ході соціалізації, називаються агентами соціалізації.

Агенти соціалізації

Педагогічна теорія поділяє агентів соціалізації на агентів первинної соціалізації та агентів вторинної соціалізації.

Агенти первинної соціалізації: це все соціальні структури, які безпосередньо взаємодіють з особистістю, надаючи на нього прямий вплив – батьки, родичі, друзі, дитячий сад, школа та ін. Тут в основному мова йде про ранні етапи життя людини.

Агенти вторинної соціалізації: соціальні структури, що впливають на людину опосередковано – армія, релігійні громади, ЗМІ, держава. Агенти вторинної соціалізації впливають на особистість в більш пізні етапи розвитку: зрілість і старість.

Види соціалізації в педагогіці

Педагогічна теорія виділяє наступні види соціалізації;

  • порольова соціалізація має на увазі освоєння людиною соціальних ролей, виходячи з його статевої приналежності. Прояв цього виду, звичайно, різні в різні вікові періоди: в дитинстві людина самоідентифікує себе як хлопчика чи дівчинку; в юності – як нареченого або наречену; в зрілому – чоловік або дружина, мати або батько і т.д.
  • сімейно-побутова соціалізація передбачає оволодіння соціальними ролями в рамках сім’ї згідно з існуючим соціальним станом;
  • професійно-трудова соціалізація полягає в освоєнні соціальних ролей в рамках професійної діяльності;
  • субкультурних-групова соціалізація включає в себе виконання соціальних ролей згідно культурі оточення людини, простору, в якому він живе, навчається, розвивається і працює.

Схильності в процесі соціалізації

Педагогіка також розглядає індивідуальні схильності особистості до соціального розвитку, які можуть бути вродженими чи набутими.

Соціалізація дозволяє реалізувати і підсилити або, навпаки, послабити ці схильності.

Відповідно до соціальної важливості, індивідуальні схильності поділяють на:

  • позитивні – сприяють цілеспрямованому та усвідомленого розвитку людини в найсприятливіші моменти. Особливо важливо враховувати позитивні схильності в роботі з дітьми з особливими потребами;
  • негативні – відмінні риси особистості людини, які обмежують можливості його розвитку, негативно впливають на можливість реалізації.

Педагогічна теорія виділяє два напрямки, що визначають особливості соціального розвитку людини:

  • біогенетичне напрямок: говорить про те, що розвиток зумовлений спадковістю. Однак, істотних підстав цей напрямок не має: було б правильніше сказати, що спадковість задає можливий шлях розвитку людини, недостатній і необов’язковий для виконання;
  • соціогенетичний: передбачає, що людина – пластичний матеріал, здатний під впливом виховання прийняти потрібну форму. Даний напрямок також не відрізняється досконалістю: вплив вихователя обмежена здібностями і можливостями дитини до змін.

Резюмуючи, скажемо про те, що соціалізація – багатогранний процес, який повинен враховувати різноманітні фактори: особливості та можливості людини, його схильності. Біогенетичний і соціогенетичний напрямки повинні доповнювати один одного, і в цій єдності криється розуміння соціалізації в педагогіці.

Посилання на основну публікацію