Розвивальне навчання за Ельконіну-Давидову

Поняття розвивального навчання називають напрям в теорії і практиці освіти, що орієнтується на розвиток моральних, пізнавальних і фізичних здібностей учнів шляхом використання їх потенційних можливостей.

В 30-х роках ХХ ст Л.С. Виготським були закладені теорії основи розвиваючого навчання в педагогіці. Він розглядав проблеми співвідношення розвитку і навчання. В цей же час О. Зельц провів експеримент, який показує вплив навчання на розумовий розвиток учнів. На той період були три підходу для вирішення даного питання.

Перший підхід (З. Фрейд, Ж. Піаже, А. Гезелл) спирався на розгляд розвитку людини, що не залежить від навчання, яке розцінювалося як процесу, узгодженого з ходом розвитку людини. Навчання не приймало участь в процесі розвитку. Виходячи з даної теорії, розвиток мало відбуватися циклічно, а дозрівання певних функцій відбувалося набагато раніше, ніж школа прилучає до деяких навичок і знань дитини. Цикли розвитку завжди передували циклам навчання.

Другий підхід (по У. Джеймсу, Е. Торндайк і іншим) говорив про порівняння навчання з розвитком, яке розумілося як накопичення людиною різних звичок протягом навчання. Прихильники вважали на те, що будь-який навчання вважалося розвиває для дитини.

У третьому підході (по К. Коффка і іншим) намагалися подолати крайності двох перших підходів. Розвиток в даному підході розумілося як процесу, котрий залежить від навчання, але саме навчання було рівним розвитку. Протягом навчання учні опановували новими формами поведінки і відносинами.

Послідовники цього підходу вважали, що розвиток уможливлює процес навчання, який стимулює процес розвитку. Теорія вважає незалежність розвитку і навчання, але з іншого боку говорить про їх взаємозв’язку.

Але Л.С. Виготський не погоджувався на запропоновані теорії, тому зайнявся формуванням своєї гіпотези про співвідношення навчання і розвитку. За Виготському є єдність, але не рівність процесів навчання і внутрішнього ходу розвитку.

При обгрунтуванні своєї гіпотези Виготський визначив зміст основного генетичного закону розвитку психічних функцій людини, який і служив базисом запропонованої ним теорії.

Він вважав дворазове поява вищої психічної функції в розвитку дітей – це нормально, перший в якості колективної діяльності, другий – індивідуальної діяльності.

Навчальна діяльність в розвиваючому навчанні
Після того, як дитина виходить можливість вчитися, то стає людиною, яка здатна навчати себе самого. Дане вміння виділяється рідше всіх інших під час навчання в школі.

За Д.Б. Ельконіну поняття навчальної діяльності розглядається як діяльність, в якій виховується здатність до зміни себе самого як особистості. При появі переходу до бажання саморозвиватися до кінця навчання в початковій школі означає зародження розвиваючого характеру початкового, тобто здійснення навчального процесу йде відповідно до законів навчальної діяльності.

Навчальною діяльністю називають систему умов навчання, що дають можливість розвиватися у віці молодшого школяра, тобто появи розуміння, здібностей до вдосконалення себе.

В.В. Давидов визначив необхідність поповнення теоретичних знань. Будова навчальної діяльності проводиться з урахуванням способів отримання конкретних знань відповідно до методами входження від загального до конкретного формується вся навчальна діяльність. Але дитяче мислення має незначне схожість з мисленням вчених. Саме вони після вивчення теоретичних понять, узагальнень, порівнянь приходять до результатів в дослідженнях.

Після того, як учні приступають до оволодіння певним предметом, спочатку матеріал аналізують, виділяють схожості або відмінності, висловлюють думку по загальному відношенню разом з учителем. Їх розуміння матеріалу проявляється у багатьох приватних рішеннях.

Таким чином учні формують змістовне «загальне» запропонованого предмета. Після проведення аналізу даної інформації розкривається зв’язок вихідного рішення з його проявами. Це дозволяє отримувати змістовне узагальнення досліджуваного предмета.

Узагальнення і абстракція застосовується учнями в якості виділення інших приватних абстракцій, відокремлення в певному навчальному предметі. Цим керує вчитель.

Отже, всередині даної діяльності в певній формі зберігаються ситуації і дії, присвоєні реального створення таких продуктів. Завдяки цьому спосіб отримання відтворюється в свідомості кожного учня в повному обсязі, тобто певними епізодами або уривками.

При систематичному виконанні домашнього завдання і роботи на уроці у дітей розвивається теоретичне мислення і свідомість. Це можливо зважаючи на повну засвоєння теорії.

Молодший шкільний вік відрізняється своєю незібраністю. Навчальна діяльність на даному етапі вважається найважливішим елементом в становленні особистості і навчанні. Тільки потреба в знаннях може спонукати дітей до засвоєння теоретичних знань і появі мотивів до засвоєння способів їх формування, спрямовані на рішення учнівських завдань.

Даний шлях освоєння знань характеризується двома рисами:

  • Рух думки учнів від загального до конкретного цілеспрямовано і за власним бажанням.
  • Напрямок засвоєння на виявлення дітьми умов походження змісту засвоюваних понять.

Особливості розвивального навчання за Ельконіну-Давидову

За Д.Б. Ельконіну – В.В. Давидову поняття навчальної діяльності розглядають як:

  • Громадську за формою здійснення, інакше кажучи, згідно з наявними нормам.
  • Громадську за змістом, тобто вона є значущою і суспільно оцінюваної.
  • Громадську за змістом, так як відбувається засвоєння багатств культури і науки, накопичених людством.

Навчальна діяльність розглядається в якості процесу, в результаті якого відбуваються зміни в самому навчають.

Це зміни самого себе протягом навчання. Значить, продукт цієї діяльності – це модифікації, які були виявлені в суб’єкті при виконанні даних дій.

Навчальна діяльність (УД) є спрямованою з певними узагальненими способами дії в сфері навчання. Наявність тільки адекватних мотивів має стати причиною спонукання до неї. Мотиви повинні бути пов’язані зі змістом, інакше кажучи, мотив отримання узагальнених способів дій або мотив власного зростання і вдосконалення. При наявності особистого вдосконалення купується глибокий суспільний сенс.

Навчання завжди буде рушійною силою психічного розвитку дитини, становлення якостей мислення, уваги, пам’яті та інших здібностей. Поступ у розвитку можливо тільки при повному засвоєнні знань. Саме розвивальне навчання по Давидову дозволяє стимулювати бажання до навчання і розвитку. Викладач повинен грати роль організатора даного процесу і при необхідності направляти учня для формування здібностей і життєвої позиції.

Посилання на основну публікацію