Поняття і види теоретичних методів дослідження

На противагу емпіричному рівню дослідження теоретичний рівень передбачає вторгнення в саму суть досліджуваного об’єкта або явища, розуміння його внутрішньої текстури, джерел його виникнення, механізмів формування та функціонування.

Теоретичні методи дослідження-це такі методи, мета існування яких полягає в тому, щоб крім встановлення прецедентів і визначення зовнішніх зв’язків між ними, ще й зробити докладне пояснення, що ж стало причиною їх виникнення, якою є сутність їх існування тощо. Варто зазначити, що теоретичні методи дослідження мають один недолік: вони не здатні надати конкретний вплив на різноманіття досліджуваних явищ або ж процесів, а тільки дозволяють визначати в них приховані закономірності, загальне і значуще.

Теоретичний метод дослідження знаходиться в досить тісному взаємозв’язку з розумовою діяльністю, з осмисленням емпіричного матеріалу, його доопрацюванням і аналізом. Також відбувається розкриття внутрішньої структури і закономірності розвитку систем або ж явищ, а також їх вплив друг на друга і обумовленість.

Теоретичні методи дослідження-це методи, які необхідні з метою визначення завдань, створення гіпотез і оцінювання отриманих прецедентів. Вони тісно пов’язані з дослідженням різної літератури:

  • праць класиків;
  • загальних і спеціалізований робіт;
  • історичних документів;
  • періодичної преси і т. д.

Види теоретичних методів

З комплексу теоретичних методів насамперед слід звернути увагу на так званий теоретичний аналіз як метод, який має на увазі під собою виділення обговорення конкретних сторін, ознак, характерних рис або ж характеристик явищ і процесів. В процесі аналізу окремих прецедентів, групуючи, систематизуючи їх, можна визначити їх загальні, а також різні риси, відбувається установка загального принципу, іншими словами правило. Хід аналізу в більшій частині випадків проходить паралельно з синтезом, який сприяє більш глибокому розумінню сутності досліджуваних явищ. З тієї причини, що теоретичні методи дослідження – це поняття, яке перебуває в тісному зв’язку з вивченням літератури, це дає можливість визначити, які саме питання і проблеми вже в достатній мірі вивчені, а які з них необхідно піддати додатковому вивченню. Процес роботи з літературою має на увазі під собою впровадження списку наступних методик:

  • створення бібліографії, тобто асортименту відібраних з даної теми джерел;
  • реферування або ж більш стислий відображення ключового змісту;
  • конспектування, або іншими словами ведення досить деталізованих записів, основу яких складає виділення головних думок, які полягають в роботі;
  • анотування, що позначає коротку запис загального змісту книги або статті;
  • цитування, що полягає в дословной записи виразів або ж цифрових даних, які містяться в даному літературному джерелі.

Крім наведених у списку вище методів, на теоретичному рівні також знаходять своє застосування:

Абстрагування

Даний метод полягає у відверненні від деяких властивостей схильних до дослідження об’єктів і визначення тих якостей, які вивчаються як раз в заданому напрямку. Абстрагування має багатоцільовим характером з тієї причини, що кожен крок ідеї виявляється пов’язаним з наведеним дією або ж з використанням його результату. Суть даного методу полягає в уявному відволіканні від другорядних властивостей, зв’язків, взаємин, предметів і в одночасному виділенні, фіксуванні однієї або ж кількох цікавих для дослідника сторін досліджуваних об’єктів.

Аксіоматичний метод

Сутність даного методу полягає в тому факті, що з самого початку процесу дослідження задається набір базових положень, які не вимагають ніяких доказів, з тієї причини, що вони приймаються за абсолютно явні. Такі положення визначаються як істини або, іншими словами, аксіоми. З них за певними правилами формується система вивідних суджень. Комплекс, що складається з усіх базових аксіом і виведених на їх основі суджень, є аксіоматично побудовану теорію.

Аналіз і синтез

Як уже згадувалося вище, теоретичний аналіз являє собою метод, в основі якого знаходиться процес розкладання предмета на його складові частини. Коли дослідник застосовує цей метод, він подумки розмежовує піддається дослідженню об’єкт, дізнається, з яких частин він складається, які його параметри і ознаки.

Синтез ж є об’єднанням отриманих в ході аналізу частин у щось єдине. В результаті використання синтезу відбувається з’єднання знань, набутих внаслідок застосування аналізу, в єдину систему.

Методи аналізу і синтезу в науковому дослідженні органічно взаємопов’язані і здатні приймати різноманітні форми в залежності від якостей досліджуваного об’єкта і мети дослідження.

Прямі аналіз і синтез знаходять своє застосування на етапі зовнішнього ознайомлення з об’єктом. При цьому реалізується виділення окремих частин об’єкта, визначення його характеристик, прості вимірювання. Можливість більш глибоко проникнути в сутність об’єкта дають структурно-генетичні аналіз і синтез. Для їх реалізації необхідні виокремлення в складному багатосторонньому явище його складових. Передбачається акцентувати на них увагу. Таким чином, це допомагає надавати ключовий вплив на всі залишилися сторони сутності об’єкта.

Методи теоретичного дослідження

В цей же час з метою вивчення важких розвиваються об’єктів застосовується історичний метод. Він використовується тільки в тих випадках, в яких так чи інакше предметом дослідження стає ситуація об’єкта.

Ідеалізація. Це уявне формування понять про об’єкти, які не дійсних в природі, проте для яких існують прототипи в реальному світі. Якраз метод ідеалізації повсюдно застосовується як в природничих науках, так і в гуманітарних, зокрема в педагогіці.

Індукція і дедукція. Дані два методу є прямо протилежними один одному. Якщо індукція являє собою якесь міркування від часткового до загального, то дедукція, навпаки, грунтується на отримання висновку в процесі міркувань від загального до конкретного.

Сходження від абстрактного до конкретного. Такий метод є формою переміщення наукового знання, законом відображення дійсності в мисленні. Згідно з ним процес пізнання ніби ділиться на два етапи.

На першому з них можна спостерігати перехід від чуттєво-конкретного до його абстрактним визначень. Загальний об’єкт розчленовується, описується за допомогою тисячі понять і суджень. Він в певному сенсі «випаровується», перетворюючись в комплекс фіксованих мисленням абстракцій, односторонніх визначень.

Другий етап пізнання і є сходженням від абстрактного до конкретного. Суть його полягає в переміщенні ідеї від абстрактних визначень об’єкта до точному в пізнанні. На наведеній стадії ніби відновлюється базова цілісність об’єкта, він відтворюється у всій наявній багатогранності, проте вже в мисленні. Дані два етапи тісно пов’язані один з одним.

Посилання на основну публікацію