Пам’ятники педагогічної літератури 11-13 ст.

Завдяки мовної спільності слов’ян, коли в X ст. Болгарія і її столиця Преслав були розорені (Візантією!), Болгарські книжники знайшли притулок у Києві, фактично підготувавши перше покоління книжково освічених людей на Русі. З Болгарії прийшли сюди перші навчальні книги «Азбучна молитва», «Про письмена» Чорноризця Храбра, «Шестоднев» Іоанна Екзарха. З іншого боку, з візантійської культури були запозичені «Житія святих», настільки закорінені на Русі, що й донині сприймаються як суто російські за жанром і навіть стилістиці. Вони володіли важливим виховним і освітнім впливом – з них черпалися ідеали виховання, особливо аскетизму й духовної стійкості. Вже в ХI столітті з’явилися «Житія» перших російських святих, Бориса і Гліба, де викладені достовірні історичні сцени і побутові деталі, є яскраві діалоги і монологи. «Житія Бориса і Гліба» показували згубність князівських міжусобиць, необхідність сильної центральної влади. Ідею єдності руської землі вселяли житія Києво-Печерських чудотворців.
Широке поширення отримав «Ізборник» Святослава (1076), заснований на ряді релігійних джерел («Притчі Соломона», «Премудрість Ісуса, сина Сираха»). Легко прижилися на російському грунті висхідні до IV століття повчання Іоанна Златоуста (344-407). Витримки і переказ цих повчань склали основу таких, що мали педагогічну спрямованість, збірників, як «Златоуст», «Златоструй», «Бджола», «Смарагд». Вже в XII в. педагогічні ідеї Златоуста були розвинені Кирилом Туровским (пом. 1182 р), призначені для людей високоосвічених.
Важливим документом «філософії освіти» Давньої Русі були «Повчання Володимира Мономаха дітям». Утворений князь Володимир Мономах (1053-1125) переконують не ухилятися від роботи, вести діяльну життя, творити добро, постійно вчитися. Високо цінуючи тих, хто «володів вченням книжковим», Мономах посилається на приклад свого батька, який знав п’ять мов. Климент Смолятич (XII ст.) Вчив, що вивчати слід не тільки Писання, але й природу як творіння Божественної мудрості.
Разом з тим вже тоді звучить ідея переваги слов’ян як «нового народу, якому відкрилася благодать божа». Був створений і перший літописний звід, як би вводить Русь у всесвітню історію, «Повість временних літ». Розвиток ідеї єдності руської землі послідовно проводилося в «Слові о полку Ігоревім» (кінець XII ст.), Найбільш значному пам’ятнику давньоруської літератури. Воно не призначалося для читання в церквах (як житія і повчання) або історичних довідок (з чого і починалися «літо-писи»). Це перше на Русі твір художньої літератури, чиї літературні достоїнства якраз посилювали її виховне значення.

Посилання на основну публікацію