Освіта в християнській Європі

Перші християнські громади виникли вже в I ст., Християнство приваблювало ідеєю рівності всіх, багатих і бідних, перед небесами. Більше того, воно обіцяло райське відплата найбільш знедоленим в земному житті («останні будуть першими, перші – останніми»). Втішало і те, що «легше верблюду пролізти у вушко голки, ніж багатому в рай». Одним з найбільш небезпечних результатів нової релігії стала відмова підкорятися «божественним» римським імператорам. Все це стало причиною жорстоких гонінь проти вчення Христа і його послідовників. Принаймні два століття християни з фанатичним мужністю, не зламані жахливими тортурами і стратами, відстоювали нове вчення, поки можновладці не зрозуміли і свою, цілком земну вигоду. Не треба було витрачати зусилля на придушення рабів, жити у вічному страху перед ними – рабська доля приймався тепер з просвітленої надією. Нова релігія стала і засобом зміцнення державності. У 301 р християнство вперше було прийнято як державна релігія в Вірменії, а незабаром повсюдно утвердилося у Візантії.
Найпотужніший європейська держава середньовіччя виникло як спадкоємиця Римської імперії після її розпаду в 395 р на Західну і Східну (Візантія), зі столицею в Константинополі (нині – м Стамбул). Захоплення Константинополя («другого Риму») турками в 1453 році і завершив тисячолітню історію Візантії. Ряд дослідників саме цими часовими рамками позначає середньовіччі. Звичайно, це досить умовно, особливо якщо врахувати, що не тільки XV століття, а й половина XIV століття (принаймні, в Італії) відносяться до Відродженню. Назва «середні віки» виникло ще тоді, коли не було відомо про прийдешнє Відродженні. З урахуванням того, що домінантою середньовічної культури була найглибша релігійність, більш переконлива версія, що ці століття представлялися середніми між першим і другим пришестям Христа, тобто так і не настали Страшним судом. Реально все ж середні віки відраховуються після III-IV ст., Тобто утвердження християнства, аж до XIII-XIV століть, до вичерпання середньовічного типу культури з притаманними йому феодальними відносинами. Що стосується географічних кордонів середньовіччя, то це поняття застосовне до всієї Західній Європі.
Середньовіччя висувало зовсім інший, ніж в античності, тип особистості – покірної, «знаючої своє місце» (навіть якщо це феодал). У формуванні такого типу особистості доповнювали один одного міцно утверждавшийся феодальний устрій життя і християнський світогляд. Строгими рамками окреслювалися тому не тільки політичні та економічні відносини, а й сфера духовної, інтелектуальної життя. Важко назвати ще епоху, де так чітко домінувала б одна з форм суспільної свідомості і суспільної поведінки. Релігійність визначала весь образ думок, уклад життя, навіть надії і очікування протягом тисячолітньої історії середньовіччя. Природно, повною мірою сказане відноситься до освіти.

Посилання на основну публікацію