Особливості та ступені предмета педагогіки

Педагогіка як напрямок науки має індивідуальними особливостями, що визначаються її будовою, що включає педагогічну діяльність, вчення, етапи вивчення педагогічних проявів і процесів, власні методики педагогіки.

Особливості педагогіки

Педагогічна діяльність – це безпосередня практика педагогів і вихователів, що ставить свої вимоги до суб’єктів та об’єктів педагогіки, зокрема до якості навчально-виховного процесу, самій системі і методикою. Вона вимагає основні вказівки і форми оновлення педагогіки.

Педагогічна теорія, в свою чергу, спираючись на аналіз педагогічної діяльності, допускає висування і вивчення своїх наукових припущень, розбір утворилися наукових істин, вираз прийнятих позицій, що в результаті сприяє коректному і узагальненому формування всієї педагогічної науки.

Прийоми і методи дослідження явищ і процесів в педагогіці надають можливість науці досягати поставлених цілей.

Ступені аналізу в педагогіці дозволяють в глобальному масштабі перевіряти педагогічні явища і процеси, базуючись на цьому, здійснювати вірні висновки про вміст і визначенні працездатності.

Етапи педагогічного аналізу

У педагогіці прийнято виділяти кілька ступенів аналізу:

  • 1 рівень. Гносеологічний. Ступінь сприяє правильному визначенню максимально повних наукових аспектів, аналізуючи явища і процеси в педагогіці.
  • 2 рівень. Світоглядний. Він об’єднав в собі закони про методи виховання, розвитку особистості дитини і дорослого, освіті, навчанні, вихованні та педагогічної діяльності як соціальних явищах.
  • 3 рівень. Науково-змістовний. Дозволяє коректно визначати, приводити до доказу закони і закономірності педагогіки, теорію і методику навчання і виховання людей.
  • 4 рівень. Логіко-гносеологічний. Забезпечує усвідомлення предмета та об’єкта педагогіки, формулювання і вдосконалення видів науки, реалізацію визначення та розвитку видів педагогіки, виявлення аналогії педагогічній теорії і практики, взаємодія педагогіки з іншими науками, визначення положення згідно фундаментальним і прикладним засвоєння і побудов, прогнозування і формування педагогіки як такої.

Позиція педагогічного процесу реалізовується через контактування з конкретними людьми і особистостями. Від рівня розуміння і знання якостей цих особистостей, залежить і ефективність педагогічного впливу.

Педагогіка розглядає зовні певні оцінки особистості, такі як:

  • Цілісність.
  • Стадіальність.

До внутрішніх оцінками відносять:

  • Анатомо-фізіологічні особливості індивіда.
  • Особливості фізіології вищої нервової діяльності.
  • Інтеграція.
  • Компенсація.

При цьому педагогіка спирається на те, що у особистості в процесі отримання знань і виховання зобов’язана сформуватися робоча позиція. Вона є взаимообусловленной певними соціальними обставинами стійкою формою прояву ідейно-моральних установок, відносин, знань, умінь, переконань і звичок регулюючої вплив на його поведінку і діяльність.

З дитинства у особистості формується активна життєва позиція. Її вироблення займає тривалий час і зумовлена ​​навчально-виховним процесом, подоланням труднощів повсякденного життя, оволодінням соціальним досвідом, професійною майстерністю.

Базовими критеріями формування активної життєвої позиції індивіда є його особистісні переконання, світоглядні погляди, ставлення до суспільних зобов’язань.

Активна життєва позиція

Активна життєва позиція має центральними структурними елементами:

  • Нормативно-оцінний. В його основу лягли міцні, всебічні знання, погляди, відносини особистості.
  • Мотиваційно-спонукує. У ньому міститися особистісно і суспільно позначені базові вимоги, спрямованість, прагнення, досконалості і інші характерні якості.
  • Практично-дієвий. Визначає безперервне прагнення індивіда до дії на благо суспільства, тверді зусилля волі, високу емоційну витривалість.

Встановлюють факторами активної життєвої позиції прийнято називати:

  • Націленість на досягнення успіху і осмисленого підходу до виконання будь-яких дій.
  • Зобов’язання і активність в різних видах діяльності незалежно від умов реалізації.
  • Результати діяльності та активності особистості в соціумі, що відповідають умовам цієї діяльності і вимогам суспільного життя.
  • Певні дії, поведінку, спосіб життя.

Активною життєвою позицією повинен володіти всі учасники освітнього процесу, а саме педагоги, вихователі та учні безпосередньо. Наявність цього фактора визначає надмірно велику ступінь відповідальності за обопільні дії і вчинки, якість утримуваних і поліпшуються взаємовідносин сторін, за підсумки навчально-виховної роботи. Особливу значущість набуває активна життєва позиція педагогів і учнів в складних умовах суспільних, господарських і політичних реформацій в суспільстві, коли відбуваються знакові перетворення і переворот в соціальному і індивідуальному свідомості, всієї системи зв’язків і відносин між людьми. Таким чином, суспільство завжди має бути зацікавлене в постійному відтворенні і вдосконаленні активності, надійності викладачів і учнів по відношенню до виховання, навчання і освіти.

Педагогіка за своїм змістом також грунтується на положенні національної приналежності виховання і освіти.

Ще одним ключовим ознакою педагогіки прийнято виділяти дослідження і вивчення людини як об’єкта виховання і навчання починаючи з самого дитинства. Все, що закладається педагогікою, береться до уваги в даний проміжок часу, а в подальшому формується і вдосконалюється.

Загальнофізичний розвиток в педагогіці – це визначення матеріального стрижня життя дитини. Воно містить в собі фізичне вдосконалення учня, а саме процес розвитку його організму, підвищення спритності і сили, формування фізичних функцій під впливом життєвих умов і видів діяльності. Сюди також входить специфічне фізичне вдосконалення, сконцентроване на виконанні досягнень особливого плану, перш за все, виключно професійного.

Фізичне вдосконалення має тісний зв’язок з трудовим розвитком, яке складається з стійкою звички до трудового зусилля і подолання не пов’язаних з ним ускладнень або неприємних відчуттів. Дана риса поступово переходить в якість особистості, яке визначається як намагання. Розвиток дитини до ступеня старання передбачає оволодіння загальними і спеціальними трудовими знаннями, вміннями, навичками, психологічну готовність до праці, здатність отримувати задоволення і задоволення від трудової діяльності.

Ще один вкрай важливий вид вдосконалення людини – інтелектуальний розвиток.

Під цим визначенням розуміється загальне духовний розвиток, який укладає певний обсяг фундаментальних наукових знань про світ, здатність філософського конкретно-історичного розцінювання навколишньої дійсності. Компонентом інтелектуального розвитку є цивільно-політичне вдосконалення, яке визначається знаннями про основні інтересах різних соціальних класів і груп, про політику як концентрованому поданні економіки, умінням з загальногромадянської позиції зрозуміти явища, події, процеси соціального життя.

У житті кожної дитини величезне значення має моральне вдосконалення, яке полягає в пізнанні провідних моральних норм, правил, твердих соціально значущих поведінкових навичок сукупно з незмінними почуттями моральності і вміннями морального співпереживання.

На будь-якому з вікових етапів розвитку дитини важливо досягти конкретизованої для цього етапу завершеності, яка виражається в психологічній та духовній розвиненості, яка не завжди має відповідність віковим рамкам і запитам шкільної освіти. Різноманітні старання розвитку дітей за рахунок великого зусилля в ранньому віці неминуче призводять до втоми і перевантаженості, зривів психологічної та фізичної спрямованості.

Посилання на основну публікацію