Особливості процесу становлення і розвитку людини

Основний вплив на формування особистості надають такі біологічні фактори:

  • спосіб життя,
  • спадковість,
  • фізіологічні особливості перебування в середовищі проживання.

Головні не фізіологічні чинники розвитку особистості

Однак не варто забувати той факт, що людина не народжується особистістю, а стає їй, набуваючи різноманітного життєвий досвід. Як приклад можна привести Михайла Ломоносова, який зробив свій величезний внесок в науку. Якби він був народжений, наприклад, в сімнадцятому столітті до нашої ери, то, з великою ймовірністю, не набув ту популярність, якою володіє в наш час. Можливо, в такій ситуації Ломоносов був би звичайним простолюдином, займався землеробством або ж рибальством і не зміг залишити свого сліду в історії. І навпаки, не можна заперечувати можливості того, що що не володіє зараз навіть найменшої популярністю людина, в умовах іншого часу отримав би можливість зробити щось велике, кардинально змінює хід розвитку всього людства. Виходячи з даних міркувань, можна зробити висновок, що особистістю нас робить, в основному, наш життєвий шлях, а не дані з народження якості.

З таким висловлюванням згодні більшість психологів сучасності. Однак, в питанні формування та розвитку особистості думки різних психологів розходяться, найчастіше, кардинально. Факт подібного розбіжності в думках може бути пояснений відмінностями в поглядах на суспільство і соціальні групи, на розуміння значення суспільства в життя людини, криз розвитку особистості і безліч інших моментів.

Психоаналітична теорія визначає розвиток як якоїсь адаптації біологічної природи людини до життя в суспільстві, в оточенні якого він живе, а також як вироблення у нього певних захисних механізмів і способів задоволення потреб.

Теорія соціального навчання розуміє процес розвитку особистості як формування так званої бази способів міжособистісної взаємодії між людьми. У свою чергу теорія рис пояснює, що абсолютно всі риси особистості формуються прижиттєво, і розглядає процес їх зародження, перетворення і стабілізації як підкоряється іншим, небіологічних законам.

Гуманістична психологія приймає формування і розвиток особистості за становлення свого “Я” людини і затвердження його самості.

Чимала кількість психологів здійснювало спроби виділити окремі етапи формування та розвитку особистості. Як приклад можна привести, Е. Еріксона, який в ході своїх роздумів виділив вісім життєвих психологічних криз, що відбуваються в житті кожної людини. Їм же був озвучений принцип генетичної зумовленості стадій формування і розвитку особистості.

Вісім життєвих психологічних криз за Е. Еріксоном:

  • Криза довіри-недовіри (перший рік життя).
  • Автономія в противагу сумнівам і сором (2-3 року).
  • Прояв ініціативності в противагу почуттю вини (3-6 років).
  • Працьовитість на противагу комплексу неповноцінності (7-12 років).
  • Особистісне самовизначення в якості противаги індивідуальної сірості і конформізму (12-18 років).
  • Інтимність і товариськість на противагу особистісної психологічної ізольованості (близько 20 років).
  • Турбота про виховання нового покоління в противагу “занурення в себе” (між 30 і 60 роками).
  • Задоволеність прожитим життям на противагу відчаю (старше 60 років).

Ідея Еріксона полягала в тому, що становлення особистості відбувається в процесі проходження цих етапів. На кожному з них людина зазнає перетворення внутрішнього світу, а разом з ним і загальна зміна його відносин з оточуючими його людьми. Саме тоді людина набуває щось нове, яке характерно для поточного етапу розвитку. Придбане залишається як частина особистості протягом усього подальшого життя. Грунтуючись на попередньому розвитку проявляються нові риси особистості.

Процес становлення і розвитку людини називається антропогенезом.

Соціалізація особистості

У вітчизняній психології, а особливо в її радянський період, розвиток особистості нерозривно пов’язане з процесом її виховання та соціалізації. Людина є істотою соціальною і з перших же днів перебуває в оточенні собі подібних. Він з народження бере участь в різних соціальних взаємодіях. Перший соціальний досвід набувається людиною в його родині ще до того, як він отримує можливість спілкуватися. Надалі соціальний досвід лише накопичується, приймаючи форму нової особистості. Такий процес носить назву соціалізації.

Соціалізація грунтується на спільній діяльності людей і їх спілкуванням між собою. Соціалізація у вітчизняній психології не розглядається як механічне відображення безпосередньо випробуваного або одержаного в якості результату спостереження соціального досвіду.

Засвоєння даного досвіду багато в чому залежить від цілей і цінностей людини і є суб’єктивним. Це пов’язано з тим, що сприйняття одних і тих же соціальних ситуацій різними людьми може кардинально відрізнятися. З цієї причини різні особистості з однієї тієї ж ситуації можуть робити абсолютно різні висновки для себе. Розглянемо як приклад наступну ситуацію, побачивши на вулиці, як сильний кривдить слабкого, одна людина вирішить, що для життя в цьому світі необхідно бути сильним, а інший, що потрібно протистояти хуліганам.

Соціалізація може бути здійснена в умовах активного впливу на особистість таких спеціальних соціальних інститутів, як, наприклад, школа або інститут. Однак варто розуміти, що неформальні об’єднання, наприклад близькі люди або ж якісь мережеві спільноти теж впливають на процес соціалізації особистості. Виділяють наступні характери соціалізації:

  • регульований
  • стихійний

В умовах регульованої соціалізації визначаються основні її засоби і цілі.

Найчастіше в якості регульованої соціалізації виступає держава в особі вчителя. Зазвичай подібне цілеспрямований вплив має колосальний вплив, часто ефекти зводяться на “ні” безсистемністю, неписьменністю і непродуманість впливу на підростаюче покоління. У другому ж випадку ніякого визначеного, запланованого впливу на особистість молодої людини, який при цьому може бути підданий самим різним впливам. Однак, регульована соціалізація не може не супроводжуватися стихійними елементами, адже дитина сприймає не слова вчителя, а то, як він їх вимовляє, тобто інтонацію і інші малопомітні моменти невербального спілкування. Відсутність контролю над цими факторами може призвести до зворотного ефекту. Може трапитися так, що вчитель протягом довгого часу вчить своїх вихованців не застосовувати нецензурну лексику в своїй промові. Однак у несподіваній або незручної ситуації сам вилаявся. В такому випадку виховний ефект буде миттєво втрачений, і більш того, викличе зворотний очікуваному ефект. Співвідношення соціалізації та індивідуалізації є головним каменем спотикання в соціалізації.

Якщо одна частина психологів стверджує, що індивідуалізація особистості – це негативна риса, яку необхідно компенсувати процесом соціалізації, то інша частина їхніх колег, навпаки, вважає, що соціалізація перешкоджає розкриттю творчих здібностей людини і його індивідуальних якостей. Помилковим буде рішення розглядати соціалізацію як процесу, що нівелює індивідуальність і розмиття особистісних властивостей. Якраз навпаки, людина знаходить свою індивідуальність складним і суперечливим способом, досить часто, в процесі соціальної адаптації і самої соціалізації. Індивідуалізація збагачує новим досвідом соціалізацію, а соціалізація, в свою чергу, робить те ж саме з індивідуалізацією. Такий стан речей є, по суті, максимально вірним. Навіть в зрілому віці соціалізація не припиняє здійснюватися.

Процес соціалізації являє собою практично нескінченний, безперервний процес.

Інкультуралізація є процесом, тісно пов’язаний з соціалізацією.

Інкультурація являє собою процес освоєння індивідом загальної людської культури, а також способів дій, які склалися історично, і в яких асимільовані в різних епохах як матеріальні, так і духовні результати діяльності людства.

Однак як поняття соціалізація та інкультурація не є еквівалентними, і хоч вони багато в чому і перетинаються, їх ототожнення буде грубою помилкою.

Самоактуалізація – це розвиток потреби в саморозвитку. Наведене поняття грає важливу роль в розвитку особистості і в сучасних теоріях особистості.

Самоактуалізація володіє однією ключовою особливістю. Дана особливість полягає в тому, що з віком вона тільки посилюється на противагу звичайним потребам, які можуть бути задоволені. Самоактулізовані люди завжди ставлять перед собою певну мету і спрямовують усі свої сили на її досягнення. Такі люди відповідальні перед самими собою і в будь-якій ситуації прагнуть тільки вгору. Коли призначена мета досягається, вони відчувають неземну радість. Подібні люди мають вкрай високою потребою в мотивації досягнення мети.

Кожен раз, коли мета, нарешті, досягнута, вони ставлять собі все нові і нові і прагнуть до виконання кожної. Протягом усього життя людина практично не змінює набір своїх основоположних життєвих суджень. Даний набір визначається як ядро ​​характеру людини і має для нього особливо важливе значення, а також для його життя і існування в суспільстві. У разі, якщо дані основоположні судження не відомі, не представляється можливим визначити динаміку розвитку особистості.

Посилання на основну публікацію