Навчання і виховання в Київській Русі (до 18 століття)

Історичний період у вихованні та навчанні дітей характеризується змішуванням традицій і християнства.

Під час процесу навчання і виховання використовувалася навчальна література, привезена з Візантії, як вчення Іоанна Златоуста(344-407). Освіта в Київській Русі зароджувалося завдяки зростанню міст і відкриття нових державних інститутів. Під час навчання переважало релігійне спрямування. Головним способом виховання вважалося наслідування батькові, що характеризувало наявність патріархально-родового характеру суспільних відносин. У праці «Повчання Володимира Мономаха дітям» 1096 року були представлені що підтверджують факти.

Виховання і навчання в X-XI століттях

У цей період активно розвивалася писемність, яка проникає в усі стани. Освіченість людей можна було порівнювати з освіченістю в країнах Західної Європи. Основою цього у населення Київської Русі вважалися рукописи, їх кількість сягала 140 тисяч. Саме ці рукописи містили високі моральні цінності російського народу.

Сімейне виховання дітей було невід’ємною частиною для елементарної освіти. Заможні родини для дитини в якості вчителя запрошували священика. Таке виховання було під церковним контролем. Через деякий час діти навчалися у «майстрів грамоти» – вчителів, які дають початкову освіту. Обов’язковими моментами в навчанні були лист і арифметика.

Подальший розвиток освіти і виховання

XIV-XVI століття – це період занепаду освіти в Російській державі. У цей час проходили постійні набіги монголо-татар, що і послужило головною його причиною. Спостерігалася культурна ізоляція. Історичний етап характеризується помітною зміною ідеології російських людей, які дотримуються жорстокості, насильства, сприйняття людини як нижчого істоти. У Москві були зроблені спроби викорінити це.

Даний період відомий здійсненням освіти і виховання дітей в монастирях, які звільнялися від сплати данини Орді, були незалежні і мали можливість займатися культурною діяльністю.

Єретики-стригольники робили спроби відродження шкіл в Новгороді і Пскові в XIV-XV століттях, але отримали офіційну заборону з боку церкви.

Під час виховання дітей особлива увага приділялася формуванню моральних якостей особистості:

  • чесності;
  • справедливості;
  • працьовитості;
  • ощадливості;
  • доброті;
  • турботі про ближніх.

Методика виховання відрізнялася зайвою суворістю, так як було потрібно дотримуватися сувору дисципліну, застосовувалися фізичні покарання. В даний період приділялося багато часу прищеплення дітям патріотизму, а причиною тому була боротьба за незалежність від монголо-татарського ярма.

Переважання сімейного виховання дітей тривало до кінця XVI століття, рідше залучалися вчителі (священики або монахи). Такі педагогічні діячі, як Іван Федоров, Федір Ртищев, Епіфан Славенский освоювали досвід здійснення освіти, прийнятий в Візантії і західноєвропейських країнах.

Кінець X століття характеризується XVI першої школи при лютеранської церкви німецької слободи в Москві, що реалізує навчання країн Західної Європи. Такі школи навчали дітей вищих верств. Згодом стали відкриватися школи грамоти для хлопчиків, які функціонували при монастирях. Навчання проходило по рукописних книг, а пізніше по друкованим, званим азбуками.

XVII стає часом усвідомлення безграмотності і невисокою освіченості вищого соціального прошарку. Це і послужило причиною надання допомоги західним педагогам.

Друга половина XVII століття була предзнаменовало визначенням чотирьох напрямків в навчанні:

  • «Латинофільська»;
  • візантійсько-руська;
  • слов’яно-греко-латинська;
  • старообрядницько-начетницька.

Цей період характеризується організацією перших навчальних закладів підвищеного типу.

На початку XVIII століття освіту орієнтувалося на західні зразки, з’являлися нові організації для вдосконалення пізнання наук.

Посилання на основну публікацію