Навчальні заклади та навчальні книги за Петра I

Петро заохочував і навіть примушував не тільки молодих дворян, але й дітей купців і селян, будь-яких пройшли відбір юнаків до навчання військовим наукам, корабельному і мануфактурному справі у великих промислових містах Європи. Створювалися навчальні заклади для «знатних особливо дітей», але становий принцип дотримувався не дуже строго. Указу 1714 була введена обов’язкова навчальна повинність для дворянських дітей, дяків і піддячих. До закінчення світських елементарних шкіл з математичним ухилом («арифметичних») їх учням заборонялося одружуватися. Вже в 1701 р Петро заснував в Москві, в Сухарева вежі (варварськи зруйнованої при Сталіні) Школу математіцкіх і навигацких наук, запросивши директором професора з Шотландії. У цьому закладі, перше у своєму роді в Європі, навчалося в різний час від 200 до 500 чоловік. Учнів брали на повне утримання, зате прогули каралися великими штрафами, а за втечу покладалася страта. Навчальною діяльністю відав Леонтій Магніцький (1669-1739), видатний популяризатор математики, просвітитель. Спочатку не було встановлених термінів навчання, у міру засвоєння однієї дисципліни учні в індивідуальному порядку переходили до іншої, випускаючись в різний час в залежності від успіхів, а іноді на вимогу відповідних відомств. Деякі випускники ставали вчителями міських училищ, але найбільше в них потребувала промисловість. В 1715 р старші класи цієї школи були переведені в Петербург, послуживши базою для Морської академії, існуючої і понині (на Василівському острові) і випустила зі своїх стін багато поколінь видатних теоретиків і практиків військового і морського справи, керівників прославили Росію експедицій. У 1707 р в Москві при військовому госпіталі відкрилася хірургічна школа, а в 20-і рр. – Гірські училища при уральських і сибірських заводах. З 1714 по 1718 по Росії було засновано 42 арифметичних загальноосвітніх училища.
При чітко практичної спрямованості освіти відкривалися також архієрейські школи, особливо привабливі для дворян, опиралися насильницьких заходів щодо їхніх дітей. «Духовний регламент», складений в 1721 р для архієрейських шкіл Феофаном Прокоповичем, сучасники оцінили як «Гімн Просвітництва». Регламент наказував поєднання світського і релігійного навчання. Затверджувалася доцільність своєрідного «Введення в предмет», встановлення зв’язків між предметами. Не рахувалися гріховними також «гри телодвіжние», «акції та комедії» з музичним оформленням.
У навчальних закладах початку XVIII в. навчання проводилося російською мовою. «Псалтир» і «Часослов» поступалися місцем «Букваря» Федора Полікарпова (1701), книзі Феофана Прокоповича «Юності чесне зерцало» та книжкової букварем «Перше повчання отрокам». У них містилися ненав’язливо подані настанови на суспільно-побутові та моральні теми, порівняння слов’янського, грецької та латинської мов, затверджувалася важливість виховання для подальшої долі («який отрок є, такий і чоловік буде»). Головним навчальним посібником з математики стала «Арифметика» Магницького, багато завдань і приклади якої виявилися впору навіть в знаменитій серії Я. І. Перельмана («Жива математика», «Цікаві» Геометрія, Алгебра, Фізика), чимало сприяла здорової допитливості вже радянських юнаків .
Нові навчальні заклади поєднували освіту й виховання. Відповідно до класифікації наук і знань, виробленої Василем Миколайовичем Татищевим (1686-1750), одним з перших російських просвітителів і реформаторів освіти, ті ділилися на потрібні (домоведення, мораль, релігія), корисні (лист, мови, верхова їзда), цікаві (астрологія , алхімія) і шкідливі (ворожба, чорнокнижництво) (наводиться по: Джуринський А. Н. Історія педагогіки. С. 215-216). «Головною наукою» ж Татищев вважав таку, «щоб людина могла себе пізнати». Важливе значення надавалося, в дусі європейського Просвітництва, відповідності виховання і освіти віком; вчитель повинен знати не тільки свій предмет, але і – як йому вчити.

Посилання на основну публікацію