Методи виховання та їх характеристика

Процес виховання характеризується застосуванням груп методів, серед яких переконання, вправа, приклад, змагання, заохочення, примус.

Переконання в педагогіці – це метод виховного процесу, що представляє вплив педагога на розумну сферу свідомості учнів. Він створює умови для вирішення ключових завдань виховання, а саме: формування ставлення до світу, особистого світогляду, високих моральних і етичних якостей, упевненості.

Особливе значення метод переконання набуває в умови перетворення всіх сфер суспільного життя.

Основна мета переконання – це створення, зміцнення і зміна поглядів, оцінок, понять учня, для забезпечення умов прийняття точки зору переконує і проходження принципам в особистісному і соціальному поведінці.

Метод переконання звернений до розуму, досвіду, логіці, емоціям і забезпечує самосвідоме прийняття ідей, розуміння і перетворення їх в моделі поведінки. На підставі цього факт метод переконання найбільш часто застосовується в психолого-педагогічному напрямку. У процесі переконання дітей важливо створювати тверду переконаність і впевненість в істинності засвоєних поглядів, здатність охороняти свої переконання, реалізовувати їх, давати відсіч хибним і сумнівним ідеям.

Як особливості можна відзначити, що переконання – це метод, де ступінь котрий переконує дії безпосередньо залежить від ступеня інтересу учня, на якого і спрямована дія.

Отже, переконати в чому-небудь можна тільки ту людину, яка сам настрої на розуміння і осмислення пропонованої інформації, зіставлення аргументів стосовно висновків, а висновків – щодо особистого життєвого досвіду.

Метод вправи

Метод вправи – це система організації повсякденного життя, діяльності, який навчає процесу, що дозволяє учням отримати досвід правильної поведінки, самостійності вирішення завдань. Він також дозволяє удосконалювати особисті якості, відчуття, волю, формувати позитивні пристрасті, забезпечує цілісність знань, переконань, слів, поведінки і занять.

Відзначається, що виховне вправу – це не тільки механічна тренування, але отримання досвіду в процесі подолання проблем, вирішення різноманітних завдань передбачених програмою освіти і виховання в освітньому закладі.

Як метод виховання вправу забезпечує залучення дітей до систематичної, спеціально організованої суспільно-корисної діяльності, що сприяє розвитку навичок, навичок культурного поведінки, колективного спілкування, посидючості.

Перед виконанням вправ проходить вивчення абстрактного матеріалу і ретельний інструктаж педагога. Такий підхід забезпечує учням систематичне поетапне виконання дій, необхідних для розвитку певних властивостей, з поетапним ускладненням, підвищенням рівня складності, додатком елемента персонального творчості.

Метод прикладу і його характеристики

Приклад, як метод виховання являє собою дію, націлене на створення і поведінку дітей за допомогою системи позитивних зразків, що мають слугувати прототипом для відтворення, основою формування досконалого соціальної поведінки, засобом і стимулом самовиховання.

Зміст прикладу виховання визначається його суспільною цінністю. У ньому укладено соціальний досвід, підсумки діяльності та поведінки людей. Кожен із прикладів має конкретний зміст і соціальну значимість. Таким чином, позитивний приклад – безпосередньо історичне думку.

У сучасному розумінні метод прикладу – це зразкові дії, вчинки, властивості людей, способи і засоби досягнення поставлених завдань, які підходять до ідеалу особистості.

У виховному відношенні цінні приклади багаті ідейним змістом, з високим ступенем розвитку особистісних якостей і здатні стати благородним прикладом для наслідування.

У процесі засвоєння дитиною морально і естетично привабливого еталона поведінки, приклад переростає в самовплив. Дитині властиво ідентифікувати свою особу з популярними представниками соціуму, героями творів, наслідувати їх вчинків, поведінки та способу життя.

Приклади виховання мають класифікацію за типом впливу на свідомість учнів:

  • Приклади конкретного впливу. До групи входять особисті приклади дитини, приклад педагога, друзів, людей, що знаходяться в безпосередньому контакті.
  • Приклади опосередкованого впливу. Дана група об’єднує приклади з життя відомих особистостей, історії власної країни, трудового героїзму, літератури і мистецтва.

Метод заохочення

Виховний метод заохочення – це механізм зовнішнього функціонального стимулювання, спонукання до позитивної, ініціативної творчої діяльності. Виконання відбувається з підтримкою громадського визнання успіхів, нагородження, почергового задоволення духовних і матеріальних потреб.

Застосування методу заохочення в різних видах діяльності учнів, таких як навчальна, ігрова, побутова, трудова або громадська, дозволяє підвищити ефективність властивостей праці і самоствердитися.

Щоб розуміти, що таке метод виховання через заохочення необхідно розуміти механізми його впливу. Його використання на практиці викликає позитивні емоції, народжуючи переконаність, оптимізм, створює здоровий соціально-психологічний клімат, збільшує рівень відповідального ставлення, допомагає розвинути внутрішні творчі сили виховуваних і їх позитивну життєву позицію. Незаслужене заохочення, в свою чергу, підживлює надмірне честолюбство, прагнення досягти успіху будь-якими методами тільки заради нагороди.

Система заохочення в міру морального дозрівання розвивається від матеріальних до моральних стимулів. Ставлення учнів до заохочення дозволяє педагогу отримати уявлення про честолюбство і самолюбство дітей, справжні мотиви дій і спрямованості особистості, їхнє ставлення до занять і нагороджень. Ефективність заохочення безпосередньо залежить від здатності вчителя розцінювати підсумки навчання і поведінки, схвалювати або засуджувати їх дії і вчинки.

Найбільш використовувані в педагогічній практиці прийоми заохочення – це вираз задоволення від роботи конкретних учнів або класу в цілому, похвала, схвалення, заклик слідувати кращому наприклад. Це вимагає від педагога майстерності володіння методикою заохочення і її ефективного застосування в повсякденній практиці.

Метод примусу

Методи примусу – це заходи спонукання учнів до виконання своїх обов’язків всупереч небажанню усвідомити неправоту і скорегувати поведінку.

Використання методу примусу в педагогічно коректному розумінні можливо на базі попереднього переконання і використання інших методів виховання. Користуватися даними виховним методом необхідно доречно не допускаючи зловживання.

Як було відзначено, необхідно спочатку переконати вихованця і після цього використовувати метод примусу. Пред’явлення категоричних вимог, в разі їх неприйняття вихованцем, повинні бути аргументовані і роз’яснені. Педагог зобов’язаний стежити за виконанням вимог, що пред’являються, а в разі відмови – вжити необхідних заходів для досягнення поставленого завдання. У разі безкарного ухилення від виконання у вихованців розвивається безвідповідальність.

Негативне сприйняття учнями спостерігається і тоді, коли педагог використовує репресивні методи виховання в педагогіці або часто скаржиться керівництву на факт недостатнього старанності в навчанні. До прийняття категоричних заходів учитель зобов’язаний випробувати всі можливі методи вирішення ситуації. Це може бути збільшення контролю над навчанням, визначення термінів виконання конкретних завдань, проведення колективних бесід, громадський осуд винного.

Посилання на основну публікацію