Методи і прийоми виховання

Зміст виховання визнається вченими основним культурним аспектом педагогічного впливу на особистісний досвід дитини. Його освоєння може бути здійснено в процесі роботи, організованої учителем, інакше кажучи, реалізації в життя педагогічної взаємодії. Всілякі прийоми організації педагогічної взаємодії розглядаються як координаційних форм освоєння змісту виховання.

Виховні методи і прийоми в педагогіці виділяють як головні форми організації педагогічної взаємодії. Вони вважаються певними способами, що забезпечують виконання цілей і завдань виховання посредствам засвоєння учням змісту виховання.

Прийоми виховання в педагогіці – це способи педагогічної взаємодії, що використовуються для забезпечення ефективної реалізації обраного методу виховання.

Базу прийомів для виховання утворюють дії викладачів, націлені на стимулювання роботи учнів.

Існування прийомів виховання можливо в якості сукупного методу, окремого впливу, конкретного вдосконалення виховного процесу. Існують умови, при яких вони сприймаються як відокремлений спосіб педагогічної взаємодії, якщо вирішуються за його допомогою завдання забезпечують умови успішної реалізації педагогічної діяльності.

Класифікація прийомів виховання

Педагогічна система вимагає класифікації прийомів виховання. Вона впорядковує і позначає педагогічний потенціал в якості кожного конкретного прийому і їх сукупності. Це дозволяє визначати спільність елементів і риси відмінності, призначити роль і місце прийому в ході формування особистості, вказувати на конкретні результати, які проявляються під дією певного прийому.

Вибір підстави для класифікації залежить від характеру досягнення змін у відносинах вихователя і вихованця, а також з тими, що оточують. Слід пам’ятати про комунікативних прийомах. Така група реалізується за допомогою застосування таких прийомів:

  • «Рольова маска». Дитина повинна вжитися в певну роль і виступати від імені відповідного персонажа.
  • «Безперервна естафета думок». Висловлення думок з певного твору згідно з чергою з доповненнями. Перехід від нескладних суджень до аналітичних.
  • «Самостімулірованіе». Розподіл дітей на групи, які готують певну кількість питань для опонента. Наявність колективної дискусії.
  • «Імпровізація на вільну тему». Підбір тематики проводиться учнями. Творчо розвинені сюжетні лінії переносять дії в інші умови.
  • «Імпровізація на задану тему». Невимушена імпровізація учнями на встановлену тему. Наставник постійно ускладнює завдання.
  • «Оголення протиріч». Дітям видається завдання, яке складається з розмежування позицій учнів з певного питання в ході виконання завдання. Все що з’являються точки зору проходять аналіз і розглядаються детально.

У педагогіці береться до уваги ще одна група прийомів, спрямована на створення простору учня:

  • «Інструктування». Дозволяє створювати правила, які регламентують спілкування і поведінку учнів.
  • «Розподіл ролей». Мається на увазі певне позначення функцій і ролей учнів за рівнем володіння знаннями, вміннями для виконання поставленого завдання.
  • «Корекція позицій». Наявність коректної зміни світоглядів учнів, прийнятих ролей, образів, які у ролі зниження продуктивності спілкування і виникнення перешкод під час виконання креативних завдань.
  • «Самоусунення вчителя». Після внесення цілей і змісту завдання встановлюються правила і форми спілкування в процесі його виконання. Учитель йде на задній план. Це сприяє розкриттю внутрішніх якостей і здібностей дітей, дає можливість відчувати самостійність, відповідальність в ході виконання завдання.
  • «Розподіл ініціативи». Є рівні умови прояву ініціативи для всіх учнів. Важливо досягнення збалансованого розподілу ролей.
  • «Обмін ролями». Заміна ролей і функцій учнів використовується для передачі педагогом власних функцій групі дітей або окремій дитині.

Особливе місце в педагогічних прийомах займає гумор, власний приклад вчителя, зміна обстановки і інші.

Їх використання в навчальному процесі не обмежується певною кількістю. Будь-яка обстановка сприяє появі нових прийомів, а вчитель вибирає і застосовує тільки ті, які найбільш підходять для даної обстановки або відповідають персонального стилю. Використання прийомів суто індивідуально для кожного учня.

Значення прийомів виховання в педагогіці

Прийоми виховання важливі як для всієї системи навчально-виховного процесу, так і для вчителя окремо. Своєчасний і правильно підібраний прийом дозволяє побічно впливати на учня посредствам предметів або матеріальної і духовної культури, що класифікуються в якості засобів виховання.

Створення нового унікального прийому практично неможливо, реально лише його поліпшення або розширення. Кожен педагог вирішує дане питання за допомогою власного практичного досвіду, вносить зміни або корективи, які підходять для конкретних умов виховного процесу.

Прийоми можуть бути представлені педагогами як вторований стежки, що вимагає досягнення мети спільно з учнем. У разі їх використання іншими вчителями дає шанс на перетворення в поширені і відомі до застосування шляху – методи.

Заслуга прийомів криється в їх подальших педагогічно оформлених діях, які допомагають вчителю впливати на поведінку і позиції учня, що змінюють його погляди і мотиви дій. Результат – різка активізація потенціалу особистості, відкриття резервних можливостей людини, початок дії явно.

Не всяке педагогічний вплив сприяє до позитивних змінах в процесі виховання. Найчастіше потрібна наявність прийняття його учнями, відповідності внутрішнім прагненням для становлення в якості особистісно цінного.

Посилання на основну публікацію