Фактори сімейного виховання

Сім’я – один з головних чинників, які безпосередньо впливають на формування особистості дитини. Саме вона багато в чому визначає майбутнє людини. Головною характеристикою сім’ї є те, що вона являє собою виховну середу, в якій спільно протікає життя дорослих і дітей. Важливий вплив на процес становлення особистості надає якість взаємодії з соціальним оточенням і іншими мікросередовища, процес засвоєння культури.

В основі сімейного виховання лежать почуття. Сім’я повинна бути побудована на любові, яка створює будинку особливу моральну атмосферу, тон і стиль взаємодії її членів: ніжність, ласка, турбота, терпимість, великодушність, вміння прощати, почуття обов’язку складаються в корисну для особистості обстановку.

Сімейна середовище формує для дитини свого роду культурну нішу. Вона складається з предметно-просторового, соціально-поведінкового, подієвого і інформаційного оточення. У сім’ї повинні бути створені необхідні гігієнічні умови, забезпечено повноцінне якісне харчування, за допомогою різних виховних засобів створені позитивні моделі поведінки. Чим краще організована родинне середовище, тим вище ефективність виховання дитини.

Сімейне життя складається з великої кількості соціальних ситуацій. Якщо батьки можуть надати їм правильну цільову спрямованість, то вони можуть виступати в якості педагогічних засобів. Інакше кажучи, самі звичайні, звичні речі теж можуть бути чинниками сімейного виховання: на особистість можуть впливати особливості інтер’єру, порядок в домі, прищеплене ставлення до речей, сімейні торжества, відносини між батьками та іншими родичами, дотримання традицій і ін. Сприятлива домашня середовище стає їжею для виховання думок і почуттів, формування правильної поведінки. Від того, які цінності батьки прищеплюють дитині, і від того, яка обстановка панує в будинку, залежить, чи зможе дитина розвинути в собі почуття самодостатності.

Відмінними рисами виховної діяльності в сім’ї є її природний і ненавмисний характер.

Сучасна сім’я приділяє не надто багато уваги спеціальним виховним заходам. В цілому сімейне виховання сильно розрізняється в рамках однієї і тієї ж культури: воно персоналізоване і має конкретну спрямованість. Саме завдяки цьому ініціюється активність дитини.

Основа побудови соціально-психологічної сторони особистості базується на діяльної активності. На відміну від виховання в освітніх установах, сімейне виховання має більш різноманітним і менш регламентованим вмістом, тому сім’я допомагає дитині легше прийняти різноманітність світу навколо, створити в собі імунітет до його негативних сторін. Спостерігаючи, як поводяться близькі в тій чи іншій ситуації, він вибудовує своє ставлення до життя, власні уявлення про цінності почуттів, об’єктів, явищ.

Те, як дитина ставиться до навколишнього світу, сприймає норми поведінки, зароджується в ньому опосередковано через спілкування з близькими родичами. Сім’я показує йому перші приклади поведінкових моделей, на яких пізніше буде побудовано його власну поведінку з урахуванням набутого соціального досвіду. Діти вчаться порівнювати, оцінювати, вибирати, як себе вести, як спілкуватися з оточуючими.

Важливо пам’ятати, що при всіх її достоїнствах сім’я є відносно закритою групою, замкнутої спільністю, в якій люди виховують один одного, орієнтуються на думки один одного, передають досвід з покоління в покоління. Звичайно, поступово формуються і нові способи взаємодії з дитиною, які дорослі засвоюють зі спеціальної літератури, прикладів інших сімей, рад знайомих, лікарів.

Організуючий фактор сімейного виховання

Сім’я має сильне виховне вплив ще й тому, що є формою організації діяльності людей. У новонародженої дитини немає навичок і вмінь, щоб жити самостійно, отже, йому потрібні дорослі, щоб організувати взаємини із зовнішнім світом. Сім’я привертає його до різної діяльності: трудової, навчальної, громадської, предметної, пізнавальної, ігровий. На ранніх етапах діяльність обов’язково є спільною, але поступово дитина опановує потрібними навичками і отримує можливість організації своєї власної, привабливою особисто для нього діяльності.

Згодом дитина стає повноцінним суб’єктом, активним учасником усіх сімейних справ. Щоб успішно розвиватися, діти повинні постійно отримувати увагу батьків, відчувати їх схвалення і підтримку, отримувати допомогу, коли вона потрібна. Батькам важливо пам’ятати, що співвідношення дитячої та своєї активності має залишатися розумним. Звичайно, найчастіше простіше зробити все необхідне замість дитини, ніж домогтися від нього вірного виконання поставленого завдання, але такий підхід є однією з найбільш частих помилок сімейного виховання. Включити дитини в справу непросто, але якщо цього не робити, то у нього поступово сформується синдром безпорадності, інфантилізм. Дитина, як і доросла людина, має виразну потребу в доцільне дії, що призводить до видимого результату. Виконання таких дій допомагає розвивати посидючість, самоконтроль, самооцінку, наполегливість.

Однак не варто і забувати про те, що можливості дитини вельми обмежені, і необхідність виходити за їх межі не приноситиме задоволення. Успіх народжує відчуття емоційного підйому, що, в свою чергу, стимулює бажання повторити, спробувати нове, продовжувати вивчення, а робота “на знос”, постановка занадто важких завдань закріплює в дитині відчуття невдачі.

Специфіка сім’ї як виховного фактора

Як ми вже говорили, основна функція сім’ї – це виховання підростаючого покоління.

Сімейним вихованням дітей називається цілеспрямована взаємодія дитини з членами сім’ї, яке засноване на любові, повазі честі і особистої гідності. Воно передбачає всебічну психологічну та педагогічну підтримку дитини, захист і допомогу у формуванні особистості з урахуванням його потреб і можливостей відповідно до сімейними і суспільними цінностями.

Виховний потенціал кожної сім’ї різний, оскільки сім’ї помітно відрізняються один від одного за складом, матеріальної забезпеченості, регіоном проживання. Усередині сім’ї може панувати абсолютно різна психологічна обстановка, відданість традиціям і звичаям або їх відторгнення, різний освітній і культурний рівень.

В цілому можна сказати, що сім’я може бути, як позитивним, так і негативним фактором становлення особистості дітей. Головні умови, які забезпечують найкращий тип сімейного виховання, це:

  • любов до дітей;
  • послідовність в поведінці і встановленні норм;
  • єдність вимог до всіх членів сім’ї;
  • обгрунтованість будь-яких виховних впливів, особливо покарань;
  • неприпустимість участі дитини у дорослих конфліктах.

Ступінь прояву почуття також важлива: якщо дитина отримує недостатньо любові, він робиться грубим і черствим до чужих бід, не може ужитися в колективі, проявляє надмірну замкнутість і сором’язливість. Якщо ж любов виражається занадто гаряче, то це може стати причиною розвитку егоїзму, егоцентризму, розбещеності.

Виховання в сім’ї триває досить тривалий час. Воно може тривати протягом усього життя людини, оскільки його вплив відчувається і поза домом. Ступінь впливу на виховання і розвиток дитини в різні часові періоди різна: в дошкільному віці дитина більше потребує забезпечення своїх духовних, матеріальних і пізнавальних потреб, в школі – в задоволенні матеріальних, комунікативних і емоційних потреб, а для підлітка і дорослої людини сім’я потрібна для розвитку самопізнання, соціального, професійного та особистісного самовизначення.

Посилання на основну публікацію