Діяльність і активність як умови розвитку особистості

Діяльність – це основний показник розвитку людини як особистості. Це основний критерій його існування як соціальної істоти. Робота в одному напрямку, ускладнення діяльності та її поліпшення – це умови для розвитку особистості і нервової системи людини.

При вирішенні виховних проблем зачіпаються психологічні закономірності та швидкість людської діяльності. Під час виховної роботи варто враховувати характер різних видів праці, їх особливості, зміст, зміст і обсяг.

Поняття діяльності

Поняття особистості та роботи у вітчизняній психології – це пов’язані явища. Сучасна психологія базується на ідеях про функціональне характер відображення, про появу свідомості з трудової роботи, про головну роль праці в поведінці і діяльності людини. Джерело активності – це потреби. Саме вони виступають поштовхом для людини, щоб він почав пошук коштів для задоволення, що й спричиняє активну діяльність.

За появи потреби поділяються на природні та культурні та характеризуються такими показниками:

  • Потреби мають власний предмет;
  • Зміст залежить від критеріїв і способів задоволення потреби;
  • Вони відображаються;
  • Виражається в мотивах, що спонукають до роботи.

Мотиви діяльності

Розвиток діяльності формує види і форми, які потім з’єднуються і соподчінять. Найпопулярніші види – гра, праця, вчення. Встановлюється ієрархічне співвідношення мотивів, що спонукають різну роботу. Єдина система мотивів становить емоційну частину особистості.

Одноманітні мотиви можуть по-різному проявлятися в поведінці. А ось різні мотиви можуть носити однакові зовнішні форми в поведінці.

Участь у громадських роботах спонукає суперництво, бажання бути першим серед друзів. Але може бути і бажання принести вигоду всьому класу. Мотиви дитини формують різні властивості особистості – індивідуалізм або колективізм.

Поведінка часто формується кількома мотивами, різними за змістом і будовою. Вони бувають провідними і підлеглими. Мотиваційна сфера особистості змінює провідні мотиви, створюючи більш високі моральні приводи. Цілеспрямована організація діяльності гарантується змінами співвідношення мотивів і їх ієрархією. Тому в психології і існує поняття системи стимулів і мотивації.

У шкільному віці діти часто беруть участь в різній діяльності. Вони характеризуються не тільки конкретним складом різних видом, але і ведучою роботою. У ній виявляються, створюються і перебудовуються психічні процеси. Наприклад, при навчанні – це теоретичне мислення, а в іграх – фантазія. Від цих процесів залежать ключові психічні зміни протягом усього розвитку дитини.

Російський психолог Леонтьєв стверджував, що одні види діяльності відіграють головні ролі в розвитку, а інші – підлеглі. Тому розвиток психіки варто розглядатися в залежності від провідної діяльності:

  • У дошкільному віці основна робота – це гра. У дитини розширюється кругозір, розвиваються розумові можливості, створюються риси характеру і моральні якості. Поруч з грою варто трудова активність. Дорослі навчають дитину самообслуговування, дають початкові вміння і навички, формують морально-вольові якості. Залежно від віку малюка все його оточення об’єднує гру і трудові заняття;
  • У школі на зміну грі приходить вчення. Воно ще більше розширює кругозір, створюються думки. Під час навчального процесу дитина опановує методами навчання і дізнається багато чого не тільки від учителя, а й з книг, спілкування зі старшими дітьми;
  • Самостійна робота розвиває пізнавальну активність дитини;
  • У шкільні роки трудова діяльність стає більш важливою.

Значення активності

Активність – це спільна риса для живих істот, їх особиста динаміка. Вона служить джерелом поліпшення і підтримки життєво важливих зв’язків із середовищем. Життєдіяльність організму – це не тільки нормальні відносини з оточенням, а її подолання. Активність будується з імовірним прогнозом розвитку подій в середовищі і розташування в ній організму.

У психології активність і діяльність співвідносяться один з одним. Виявляються динамічні умови її розвитку, втілення і видозміни, як риса її руху. Активність характеризують:

  • Обумовленість виконуваних дій, специфікою внутрішніх станів суб’єкта в момент дії – на відміну від реактивності, коли дії обумовлені попередньою ситуацією;
  • Довільність – проявляється в цілі суб’єкта;
  • Надситуативно – виводиться за межі первісної мети;
  • Значна стійкість діяльності щодо прийнятої мети.

Ще в материнській утробі дитина реагує на зовнішні дії. Його активність проявляється в рухах, що вказують на життя. Ці процеси змушують організм працювати, діяти, посилюватися і оздоровлюватися. Без активної діяльності повноцінного життя не буде, розвиток людини і становлення його як особистості також неможливо.

Активність не характеризується тільки в русі. Вона проявляється ще в пізнанні світу, розширення кругозору знань, умінь і навичок. Складно навчити людину чому-небудь, якщо він сам не хоче займатися. Усвідомлена робота формує особистість, збагачує її і розвиває.

Пізнавальна активність проявляється в життєзабезпечуючих факторах, так як допомагає зорієнтуватися дитині в новому світі. Емоційна активність – це грань пожвавлення особистості. Багато що дитина дізнається з почуттів, а не свідомостей. Він відгукується на дії. Психологічна активність дає інформацію світу про стан. Саме ця ініціативність дозволяє дитині працювати з предметами.

Активність – це важлива умова і передумова для розвитку, частина життєвих процесів організму. Їх результатом виступає загальний прогрес розвитку. Діяльність – це успішна соціальна адаптація. Вона допомагає людині визначити своє місце в суспільстві і навколишньому середовищу.

Посилання на основну публікацію